На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Реферати > Різне > ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Подібний підхід міг би бути доречним також у галузях науки і освіти - сферах, завдяки яким виховуються смаки і уподобання громадян, передається інформація від покоління до покоління. Нині ж недофінансування й організаційні проблеми (насамперед неефективне використання коштів, які вдається залучити від держави, а також інших джерел - фондів, спонсорів, платних послуг) фактично консервують означену вище проблему "чиновника, що займається творчістю": досі не вироблено єдиних змістових і методологічних підходів до викладання природничих, гуманітарних та суспільних дисциплін [23]; написання підручників пущено на самоплив, що шкодить їх якості [24]; у науці превалюють забюрократизованість, обмеження пошуку, орієнтація на винаходи і методи ледь не ХІХ сторіччя [25].

Підсумовуючи, зазначимо, що головними проблемами на шляху розвитку інформаційної сфери в Україні залишаються:

- надто велика вартість існування і функціонування друкованих і електронних ЗМІ, друкарських послуг, низький рівень оплати праці в галузі освіти;

- відсутність зацікавленості у випуску якісної національної інформаційної, аналітичної та творчої продукції, у тому числі навчальних матеріалів, дитячої літератури і програм, науково-популярних видань і програм, розважальних програм і т. ін.;

- незахищеність видань, студій, творчих колективів від переслідувань державних контролюючих і фіскальних органів;

- загроза судових позовів можновладців з метою "захисту честі і гідності" та упередженість судів у цих процесах;

- відсутність гарантій захисту прав журналістів та осіб, прирівняних до них (незалежних експертів тощо).

Без вирішення цих проблем будь-які спроби "забезпечення інформаційної безпеки" не досягнуть мети.

Оптимізація заходів інформаційної безпеки у гуманітарній сфері

Розв'язання більшості проблем у галузі інформаційної безпеки України лежить у річищі більш широких реформ, про необхідність яких давно ведеться мова на різних рівнях і в різних аудиторіях. Так, питання убезпечення ЗМІ, друкарень, провайдерів Інтернет-послуг від постійних невмотивованих перевірок і зниження собівартості видавництва через пільгове оподаткування видавничої діяльності та інформаційних технологій мають бути вирішені в ході комплексної реформи податкової системи, проведення якої є завданням парламенту і уряду вже на найближчий час.

У ході судової реформи, розробки і прийняття нових цивільного, кримінального і відповідних процесуальних кодексів необхідно передбачити гарантії вільного виконання журналістами своїх обов'язків. Зокрема, йдеться про заборону подачі посадовими особами державних (чи самоврядних) органів до суду позовів про образу журналістами їх честі і гідності, якщо журналістські матеріали стосуються оцінки виконання цими посадовими особами своїх обов'язків. Очевидно, що забезпечення кадрової, матеріально-технічної і фінансової незалежності суддів відповідно до рекомендації Генеральної асамблеї ООН 1987 року має гарантувати суди від тиску з боку можновладців і сприяти справедливому розгляду усіх справ, пов'язаних зокрема зі ЗМІ. Однак це є завданням судової реформи в цілому.

Також слід наголосити на необхідності внесення змін у законодавство про статус журналіста. По-перше, надати журналістам більших прав щодо доступу до будь-якої інформації у органах влади та місцевого самоврядування, яка не становить державної чи військової таємниці (щодо комерційних структур - комерційної таємниці). Вичерпний перелік інформації, що може бути віднесена до цих категорій, має визначатися відповідним законом. Також слід закласти механізми захисту журналістів, зокрема встановивши відповідальність посадових осіб за утиски законних прав журналістів на доступ до інформації, а також за посягання на їх життя, свободу, майно і за створення перешкод у їх роботі та вплив на неї (зокрема шляхом цензури).

Особливо слід підкреслити неприпустимість запровадження більш жорстоких правил реєстрації ЗМІ, нових зборів з них (як-от "за використання радіочастот"). Підстави притягнення журналістів і ЗМІ до відповідальності (за поширення явно неправдивої інформації, матеріалів, що шкодять суспільному здоров'ю і моралі, підривають конституційний лад чи розпалюють міжнаціональну ворожнечу) мають бути вичерпно визначені у законі. Неприпустиме створення органів прямої чи непрямої цензури; повноваження Державної ради з телебачення і радіомовлення - органу, передбаченого у Конституції, - мають бути максимально докладно визначені законом.

Ці кроки можливо і необхідно здійснити вже у найближчий час. Вони дозволять журналістам і ЗМІ в цілому почуватися більш безпечно, бути менш залежними від ласки чиновника чи бізнес-магната, що нормалізує розвиток ринку масової інформації в Україні.

Після здійснення таких заходів "первинного цивілізування" цього ринку можна запроваджувати механізми співпраці суспільства, держави і ЗМІ, що добре зарекомендували себе в країнах ЄС, зокрема громадського радіо і телебачення та підтримки ЗМІ державою. Лише у такому випадку створення і діяльність цих інститутів не стане додатковим важелем впливу близьких до влади олігархів на ЗМІ чи годівничкою для чиновників, що розподіляють державні ресурси, а держава дійсно виконуватиме свої первинні завдання захисту вільної конкуренції на інформаційному ринку, як це відбувається в європейських країнах.

Крім таких заходів із свідомої лібералізації інформаційного ринку, держава може вжити активних заходів на підтримку розвитку і поширення тієї інформації, повідомлень, образів і стереотипів, у яких вона зацікавлена. Так, можливе проведення широкомасштабних рекламних (чи піарівських) акцій на підтримку національного виробника інформаційного продукту, української книжки, кіно- і телефільмів.

Аби уникнути чиновничого підходу і зростання корупції у перерозподілі такої підтримки, має бути запроваджений тендерний підхід: оголошення державою теми, створення незалежного журі, яке розглядало б заявки від незалежних колективів і редакцій. За процедурами тендеру, а також витрачанням коштів його переможцями має здійснюватися як державний, так і громадський контроль.

Необхідно відмовитися від хибної думки про те, що, контролючи ЗМІ, обмежуючи доступ до Інтернету, випускаючи безбарвні сурогати і здійснюючи цензуру, можна забезпечити національні інтереси. Такі заходи пригнічують розвиток національного інформаційного сектора, роблять його неконкурентоспроможним, не здатним видати якісний і яскравий інформаційний, аналітичний чи розважальний продукт - і відтак залишає попит громадян на цю продукцію незадоволеним. Відповідно, відкриваються ніші для зовнішнього впливу - і не завжди дружнього.

Саме усвідомлення цього факту має бути ключовим при розробці підходів до посилення інформаційної безпеки на державному рівні.

Таким чином, оптимізація заходів інформаційної безпеки України вимагає посилення ролі держави. Однак йдеться не про пряме втручання державних органів у зміст, тематику, спосіб донесення інформації до користувача. Найбільш ефективними є заходи непрямого сприяння створенню різноманітного і якісного продукту, а також його просуванню на інформаційному ринку. Саме "позитивним сприянням", а не заборонами, можна заохочувати розвиток потужного і самобутнього українського змістового простору, який буде достатньо захищеним від сторонніх недружніх інформаційних впливів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат