На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВАДИ РИНКОВОГО САМОРЕГУЛЮВАННЯ

Реферати > Державне регулювання > ВАДИ РИНКОВОГО САМОРЕГУЛЮВАННЯ

Тема: ВАДИ РИНКОВОГО САМОРЕГУЛЮВАННЯ

Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні пробле­ми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як ви­робляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?

Обмеженість економічно­го потенціалу країни можна проілюструвати за допомо­гою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва (товари чи послуги, які споживаються або використовуються у дальшому виробництві) умо­вно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари, й приватні товари), то межа

виробничих можливостей відбиватиме максимальні кілько­сті суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити,щовсі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).

Командна та ринкова форми організації економіки

Країни по-різному вирішують ці три фундаментальні проблеми. Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова.

Сутність командної економіки полягає в тому, що держава здійснює координоване ведення господарства в масштабах краї­ни. У Радянському Союзі це здійснювалося через народногоспо­дарські плани економічного й соціального розвитку, які за своєю суттю були зведенням переважно обов'язкових (директивних) завдань для всіх ланок організаційної структури економіки. У планах указувалося кому, яку продукцію і в яких обсягах вироб­ляти, кому і за якою ціною поставляти. Такому порядку відпові­дала адекватна система постачання ресурсів, що ґрунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів.

Елементи командної економіки тією чи іншою мірою застосо­вувалися урядами економічно розвинутих країн під час світових війн, тривалих економічних криз та інших подій з метою мобілі­зації економічних ресурсів для вирішення певних завдань. Вод­ночас практика господарювання за директивними планами про­тягом десятиліть довела свою неспроможність забезпечити ефек­тивний, збалансований розвиток економіки. Економічне зростан­ня ціною обмеження особистого споживання стало основним кри­терієм суспільного розвитку.

Командна форма організації економіки, заснована на монопо­лії державної власності, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливості економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку диспропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у поєднанні з привілеями для окремих груп насе­лення; руйнувала трудову мотивацію працівників, їхню ініціати­ву; породжувала незадоволений попит в усіх сферах.

Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характе­рний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та про­позиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об'єднує виробників і споживачів у єдину еконо­мічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потре­бам у формі платоспроможного попиту. Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найефективніші комбі­нації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових технологій.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефек­тивний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Роз­поділ ресурсів, за якого жоден із суб'єктів ринку не може поліп­шити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб'єктів ринку, називається ефективним (оптимальним) за Парето .

Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий ме­ханізм не забезпечує оптимального за Парето використання ре­сурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.

Вади ринку виникають унаслідок неспроможності конкурен­ції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними то­варами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості ін­формації; економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції

Для того, щоб спрацьовував принцип «неконкуренції ( незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурен­тів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування само­го ринку.

Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати ви­пуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад.

Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує гра­ничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монопо­лізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище мо­нополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, моно­полії здатні породжувати й політичну небезпеку, бо економічна влада й політичний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами

Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу спожи­вачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша власти­вість називається несуперництвом у споживанні, друга — загально­доступністю.

Несуперництво в споживанні породжує незвичні для ринкової ' економіки ситуації: якщо є індивід, що бажає скористатися благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використання ресур­сів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.

Загальнодоступність означає, що виробник не має реально­го вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного

блага не здатний обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні вла­стивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими сус­пільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей вира­жена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними

благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представ­никам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешка­нцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату зі споживачів цих товарів. Але цьому заважають дві пе­решкоди. По-перше, «проблема зайця», тобто проблема, пов'я­зана з небажанням окремих людей добровільно оплачувати споживання суспільних благ. По-друге, регулювання взаємовід­носин між виробником і споживачами суспільних благ потребує створення громіздкого адміністративного апарату.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


загрузка...