На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Держава у політичній системі

Реферати > Державне регулювання > Держава у політичній системі

Саме, структурованість політичної свідомості дає , змогу чітко виділити-функціональний критерій її су­спільного та індивідуального призначення. Інші підходи по визначення функцій політичної свідомості, як правило, засновані на різних критеріях. Як наслідок єдине, цілісне духовне утворення розчленовується або, навпа­ки, постає цілісним, але в будь-якому випадку губиться основа функціональної визначеності політичної свідо­мості.

Виділяючи психологічну, ідеологічну та діяльнісну функції політичної свідомості як відносно самостійні, але такі, що взаємно проникають одна в одну і лише у своїй цілісності формують «обличчя» політичної свідо­мості, вважаємо, що не ідеологічна функція є провід­ною, а практично-діяльнісна. Політична свідомість ви­никає і функціонує у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми, соціальними спільностями політич­ного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу.

Політичні відносини та політика в цілому — це в ос­нові своїй, практична галузь діяльності суб'єктів, де духовні компоненти присутні у знятому вигляді. У сучас­них умовах ідеологічний компонент практично-політичної діяльності не може бути провідним. За плю­ралізму ідеологій та масово-психологічної діяльності населення не керується чіткою настановою політичне невизначених цінностей, а об'єднується навколо іміджу, програми діяльності лідера, в якій присутні ідеоло­гічні компоненти різного змісту, що є характерним для перехідних етапів суспільного та політичного роз­витку.

Ірраціональність та швидка зміна настроїв мас, як відображення складності й невизначеності життєвих орієнтацій, призводить до нестабільності ідеологічної компоненти політичної свідомості. Ситуація усклад­нюється розривом між політичними цілями і настано­вами, цінностями, орієнтаціями людей. Десятиліттями пропаговані райдужні політичні перспективи ідеологічно забезпечувалися жорсткою, централізовано-бюрократичною державно-партійною номенклатурою. Люди звикли покладатися на керівництво партії і держави. Сформувався стереотип пасивно вичікувального, спо­живацького способу життя, зрівнялівки, особистої без­порадності, безвідповідальності та у цілому «колектив­ного несвідомого», тип колективів з нерозчленованою свідомістю.

За тоталітарної політичної свідомості, відчуження людей від влади ця свідомість підтримувала віру народу непогрішність верхів, мудрість вождів, що вислов­люють, мовляв, народні інтереси. Політичний ринок наповнювався ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термі­нологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними дог­матичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомо­сті мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.

Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб'єктів, політич­них лідерів. Це один з дійових каналів демократичної політичної системи, завдяки якому політичні структури спроможні збагнути Інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.

Відчуження демократії від влади упродовж трива­лого часу відбувалося шляхом перекручення громад­ської думки, неадекватного її вираження. Вузько-групові, келейні інтереси тих, хто тримав владу, не підда­валися соціальній експертизі на людяність. Монополь­ність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужувала різноманітність думок людей. В основі плюралізму лежить незбіг інтересів соціальних спіль­ностей, але він не заперечує спільних інтересів суспіль­ства і держави.

Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вира­ження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.

Однією з поширених соціальних суперечностей є під­хід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він за­безпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспіль­ної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і полі­тичного життя, то пізнання його, вироблення практич­них рекомендацій є саме по собі благом, яке слід під­тримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Со­ціологічна наука видасть бажаний результат, який зде­більшого ніким не використовується. Отже, створюва­лася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умо­вах антидемократизму, авторитарності думки . керів­ництва, низької демократичної культури мас е про­фанацією.

Нині йдеться не просто про подолання догматичного, консервативного погляду на громадську думку, а про її нову роль. Громадська думка має базуватися на все­мірному розвитку демократичних інститутів, що дають змогу подолати бюрократичні перекручення, косність, підміну волі народу адмініструванням, на можли­востях широкого використання і розвитку демократич­них відносин для безпосередньої участі людей у по­літичних процесах та управлінні ними. У такий спо­сіб можливе досягнення належного рівня громадської думки.

Нині суть проблеми полягає не лише у вивченні громадської думки як фактора демократизації політич­них процесів, а й у дослідженні обстановки, відносин, за яких виникає громадська думка, факторів, що зу­мовлюють її істинність, адже громадській думці пере­дують суспільні настрої. Ці дві лінії творчого пошуку невіддільні, але відносний поділ їх необхідний, оскільки дає інформацію щодо суб'єктів громадської думки й обстановки, у якій відбувається оцінка ними предмета обговорення. У будь-якому випадку суперечність між змістом громадської думки й обставинами, що зумови­ли її, повинна розв'язуватися демократичними метода­ми, в основі яких лежить високий рівень культури людей. Цьому сприяють розширення самостійності соціальних спільностей у розв'язанні поточних політичних проблем, впровадження у практику відкритих конкурсів, атестацій, розширення демократичних засад в управлін­ні та інші заходи.

Даний процес перебуває у стадії становлення. Ще не відпрацьовані механізми реалізації демократичних відносин, що позначається на компетентності та ефек­тивності громадської думки. Ступінь участі громадської думки у процесах управління на рівні відображення її у політичній теорії може бути представлений у двох положеннях: «По-перше, повноті вираження цієї думки, публічній (відкритій) представленості всіх її секторів і підрозділів з використанням усіх наявних в суспільстві каналів; по-друге, гарантованому включенні громад­ськості у механізм влади, в процеси підготовки, прийнят­тя і реалізації рішень»

Ці моменти детерміновані станом демократичних відносин, культури суб'єктів у державних та громад­ських інститутах суспільства. Суб'єкт суджень, думок живе не автономно, спілкуючись у процесі своєї діяль­ності з іншими людьми, соціальними спільностями, він зазнає впливу на свою свідомість. Суттєвою ознакою будь-яких змін є їхній аксіологічний (оціночний) ха­рактер, що залежить від багатьох факторів: загальної та професійної культури, політичної і соціальної ролі суб'єкта, його функцій тощо. Залежно від цього індивід висловлює свою думку, яка багато в чому визначається розвиненістю колективного розуму, обставинами, в яких формувалася думка. Знання обставин, врахування рухомості, мінливості суджень людей, вибір реальних інтересів пізнання, механізмів здійснення — важливі складові вивчення громадської думки та управління нею.

Якщо громадська думка формується на основі спіль­ної зацікавленості людей у конкретних політичних пи­таннях, то процес становлення й використання інтересів тих соціальних груп, осіб як фундамент компе­тентності громадської думки набуває особливого зна­чення. Не тільки громадську думку необхідно активно, систематично використовувати. Потребує адекватного регулювання й процес становлення та зміни інтересів людей як стимул їхньої діяльності.

В основі думок людини лежить синтез реальності та інтересів. Інтереси такою ж мірою суб'єктивні й бага­томанітні, якою е індивідуальними, своєрідними окремі особи. Індивідуальні оцінки людей з політичних питань, що становлять загальний інтерес, відображуються у суспільній думці.

Вираження загального інтересу значною мірою зале­жить від життєвої позиції індивідів, їх заінтересованого ставлення до політичних процесів, бачення у політичних проблемах змісту власних інтересів. Якщо індивідуаль­ні інтереси не дістають відображення у загальних, то зміст громадської думки буде формальним, парадним, неправдивим. Зміст громадської думки, її компетент­ність залежать від того, наскільки в ній відображені загальні інтереси як перетворена, знята форма інди­відуальних інтересів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат