На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Держава у політичній системі

Реферати > Державне регулювання > Держава у політичній системі

Людина перестає бути особистістю настільки, наскільки вона ідеологізована, і чим ближча вона до верхівки влади, тим важче виявити гнучкість і вчасно відмінити неправильне рішення. Ідеологічна міфологія нівечить людей різного соціального середовища, профе­сій. Селянство складніше піддається ідеологізації, тому воно було піддане нищівному розгрому. Інтелігенцій, здебільшого слухняна щодо ідеологічного диктату, вті­шала народ політичними анекдотами, а народ навчив інтелігенцію пити, не заїдаючи. Ф. Іскандер, безумовно, зробив слушний висновок про те, що ідеологія створила культ людини динамічної, яка, не вагаючись, готова виконувати будь-яке завдання начальства.

Не випадково після спроби державного перевороту (19—21 серпня 1991 р.) багато «прихильників» комуні­стичної ідеології пояснювали свою діяльність або бездіяльність бюрократичними посиланнями на вказівки, накази, укази, але більшість із них навіть не намагалися знайти причини поведінки у самих собі.

t Політична криза ще раз довела, що політичні керівники догматичного гатунку свідомо не були прихильниками комуністичної ідеології, а розглядали її лише як ритуальний духовний витвір, звід положень, поглядів, що не увійшли у структуру індивідуальної свідомості та діяльності. Користуватися «науковою ідеологією» було даниною моді, методом присягання на вірність, в ре­зультаті чого можна було спокійно і пристойно існувати, просуватися по службі, робити кар'єру. Двомисленню сприяла і сама «наукова ідеологія». Вислів «наукова ідеологія» походить з тих брехливих специфічних утво­рень, які проникають у нашу лексику і відображають, двомислення тобто у результаті негідної ідеологічної практики народжується щось непоєднуване, ми оточені алогізмами і не можемо позбутися їх.

"Ще категоричніше висловився О. Зинов'єв у «Зияющих высотах»: «Ідеології принципово не розрізняються з точки зору ступеня науковості у розумінні природи і суспільства. Наукова ідеологія — це така ж безглуздість, як, наприклад, наукове мистецтво». Однак ідеоло­гія апелює до розуму, тому вона неминуче бере свій зміст з науки. Зараз головне — реабілітувати здоровий глузд як базу ідеології.

Чи не випливає з усього зазначеного вище непотріб­ність ідеології? Ні, не випливає. Йдеться, по-перше, про те, щоб відмовитися від вживання поняття «наукова ідеологія», оскільки воно не має чіткого смислу. По-друге, зміст ідеологій може бути різним, але це не аргумент для повної відмови від самого поняття «ідеологія». Адже будь-який суб'єкт, що логічно мислить, має систему поглядів, ідеалів, входить до соціальної спільності, існування якої неможливе без певної системи цінностей. І якщо той чи інший політик виступає за права людини, за економіку з приматом приватної власності, за право­ву державу без будь-якої ідеології, то він таким чином висловлює свою власну систему поглядів, тобто ідеоло­гію. По-третє, ідеологія не є монолітним, тотальним духовним утворенням, що стало абсолютно пануючим регулятивом свідомості та діяльності мас. Монополь­ність ідеології обертається однодумністю. Вона згубна для самої ідеології, тому що виключає її саморозвиток, звужує сферу змісту набором догматичних поглядів та орієнтацій.

Кожна соціальна група, прошарок і навіть особа можуть мати свою власну систему ідей, цінностей та ідеалів, їх ідеологічне буття має бути вільним, не зазнаючи адміністративного диктату, сваволі ззовні у будь-яких формах чи методах. Ще у «Загальній Декла­рації прав людини», прийнятій 10 грудня 1948 р. ООН, відзначалося: «Кожна людина має право на свободу переконань і на їх вільне виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переко­нань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних, кордонів». Зміст цієї Декларації лише нещодавно став відомим багатьом громадянам ко­лишнього СРСР. З'явилася надія на законодавче зак­ріплення її положень у країнах СНД, альтернативні проекти. Так, в одному з проектів, підготовленому Інсти­тутом держави і права Російської Академії наук, відзначається: «Громадянам... забезпечується свобода слова, думок, переконань, їх безперешкодне виявлення й поширення в усній чи письмовій формі. Ніхто не може бути покараний за переконання». Нарешті, 5 ве­ресня 1991 р. з'їзд народних депутатів СРСР прийняв Декларацію прав і свобод людини, у статті 6 якої зафіксовано: «Ідеологічна, релігійна, культурна свобода гарантується. Не повинно існувати жодної державної /ідеології, що ставиться громадянам за обов'язок. Ні­хто не може бути підданий переслідуванню за свої переконання». Таким чином був законодавче за­кріплений статус ідеології, її різноманітні види, тобто ідеологічний плюралізм, вільне виявлення переконань людини.

Наявність правових основ ідеології ще не означає її практичної дієвості, корисності. На шляху впро­вадження ідеології у життя, подолання відчуження її від практики, свідомості мас є чимало труднощів. Від­значимо деякі з них..

Крах у країнах СНД комуністичної ідеології (суть якої — у класовому змісті, монопольності та догматич­них стереотипах) в умовах недиференційованості інтере­сів соціальних прошарків і груп суспільства може спри­чинитися до того, що її місце посяде інша ідеологія, можливо, з ще більшими претензіями на «загальність ;| та гуманізм». Відтворення на демократичній основі Околишнього ритуально-схвалюваного зводу ідей, цінностей, причому у монопольному вираженні, може стати , ще більшим крахом для народу і самих засновників «нової ідеології». Адже двічі спотикатися через один і той же камінь згубно для всіх. Тому не слід допускати такого становища, коли будь-яка з нових ідеологій стане абсолютно панівною чи монопольною, впиратиметься на цінності, що не увійшли у свідомість народу.

В умовах становлення громадянського суспільства, ї нових державних утворень, переходу до демократичних ; цінностей, норм суспільно-політичного життя непри­пустима поява ідеологій як ілюзорних, перекручених форм свідомості, «що дають людині видимість, начебто вона являє собою самостійну, гідну і моральну особу, надаючи їй тим самим можливість не бути такою»

В. Гавел відзначає вихідну функцію такої ідеології — ; можливість алібі, тобто вона дає людині ілюзію, що вона перебуває у гармонії з людським та світовим порядком. Ідеологія, на його думку, «приховує розрив між орієнтаціями системи і орієнтаціями життя; вона створює видимість, начебто потреби системи випли­вають із життєвих потреб. Це своєрідний ілюзорний світ, який претендує на те, що є реальністю». Це зумовлене багатьма економічними, політичними, гно­сеологічними та іншими факторами, їх дія може бути посилена неадекватним розумінням і впровадженням у життя різноманітних ідеологій, що своєрідно відобра­жають реальність основних сфер суспільного життя, у тому числі політичної. Розглянемо специфіку політич­ної ідеології.

Можна погодитися з тими вченими, які вважають, що політика без ідеології не існувала й існувати не буде, хоч тисячу разів буде «плюралістичною». Доки люди мають звичку поділятися на групи за інтересами, залишається потреба у силовому, владному регулюван­ні їхніх відносин; вони підтримуватимуть владу або протистоятимуть їй, формуючи власні групові образи — поняття щодо місця у суспільстві, відстоюючи власний погляд на речі як найдостовірніший. І влада навряд чи відмовиться від звички обґрунтовувати свої дії апеля­цією до загального інтересу». Політична ідеологія е необхідним структурним елементом політики як галузі свідомої діяльності соціальних прошарків, груп та осіб. ' У процесі історичної практики суспільна свідомість дедалі більше диференціюється. З появою політичного життя, суб'єктів політики, її інститутів виникає і розвивається політична свідомість як одна з форм суспільної свідомості. Політична свідомість рухлива, і у процесі її еволюції у ній фіксуються різноманітні погляди, оцінки суб'єктів, пов'язані з їх інтересами. Ідеологія є тією частиною політичної свідомості, яка відображає специфічність інтересів суб'єктів, їхню своєрідність, зведеною до систематизації та впорядкування поглядів, характерних для даної соціальної спільності. Вона дає людям розуміння їхніх соціальних інтересів, усвідомлен­ня своєї належності до певних соціальних спільностей. З цього випливає, що ідеологія відображає інтереси окремого соціального прошарку, групи, а не загальні соціальні інтереси.

Водночас ідеологія як система поглядів, оцінок, цінностей певної соціальної групи, спільності за певних «мов може вийти за межі своїх інтересів і набути якості загальності, яка не є незмінною, монопольною, абсолютною. У будь-якому випадку ідеологія повинна не нав'язувати людям цінності, а допомагати розібратися У її сутності, функціях та механізмах реалізації.

Предметом політичної ідеології є політичні відносини суспільства в усій їх різноманітності, координації та субординації. Політична ідеологія не є монопольною системою поглядів, цінностей і норм якогось одного політичного суб'єкта, що відображає начебто інтереси всіх. До того ж ідеологічні настанови на демократи­зацію політичного життя, плюралізм зумовили реальні зрушення у духовно-політичному розкріпаченні людей, організацій, рухів, партій, самі ж щойно народжені ідеології розмиті, не мають чітких, конкретно вираже­них цінностей та цілей. Виник дефіцит ідеологій, який за умови вузьких групових інтересів суб'єктів та ідеологізованої людини догматичного складу загострює проблему становлення політичних ідеологій. У такій ситуації ідеологи поглядають на структури політичної влади, намагаючись закріпити своє «політичне облич­чя». Важко не погодитися з тими вченими, які вва­жають, що «ідеологія взагалі не повинна з метою свого захисту апелювати до влади — навіть влади більшості над меншістю, якщо вона хоче здобути шанс стати свідомістю людей, а не підміною її», тобто самовизна­читися й самовиявитися, а це, у свою чергу, потребує з'ясування змісту її.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат