На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Загальна характеристика законності

Реферати > Правознавство > Загальна характеристика законності

Юридичні ґарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

парламентські;

президентські;

- судові;

прокурорські;

адміністративні (управлінські);,

контрольні;

муніципальні (місцеві) [35].

Наприклад, без дієвої системи правосуддя ні про яку законність не може бути мови. Внаслідок надмірної політизації цієї гілки влади суспільство позбавляється того судді, який говорить, що є законним, а що - ні. Значення загальних ґарантій законності пояснюється реалістичною стороною встановлення законності. Міжнародні, політичні, економічні та ідеологічні ґарантії зачіпають законність лише в певній мірі. Тому вони є важливими, але другорядними порівняно з юридичними.

1.3 Принципи законності

Принципами законності прийнято називати основні ідеї, засади, що виражають зміст законності. За радянських часів такими принципами визнавались: верховенство закону, єдність законності, недопустимість протиставлення законності і доцільності, гарантованоcті прав і свобод особистості, взаємозв’язок законності і культурності та ін[36].

На сьогодні ж більшість правознавців також виділяє такі основні принципи законності: верховенство, єдність, доцільність та реальність[37].В.М. Протасов та А.Б. Лисюткін розширюють цей список, додаючи гарантованість основних прав і свобод громадян, невідворотність покарання за скоєне правопорушення, недопустимість підміни законності доцільністю, зв’язок законності і культурності[38].О. Ф, Скакун також значно розширює обсяг принципів законності. Вона включає до цього списку шість принципів:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів.

2. Загальність законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії [39].

А.С. Шабуров виділяє лише три принципи: єдність, всезагальність, доцільність. Також він зазначає, що єдність законності та культурності чи законності та демократії не є загальними принципами: „не відкидаючи подібної єдності, підкреслимо, що зв’язки законності с іншими явищами не можуть виступати в якості принципів. Крім того, всі вони охоплюються змістом принципу доцільності[40]”. Ми ж не можемо не додати до скороченого переліку важливий принцип реальності. Таким чином можна охарактеризувати найбільш загальні принципи законності.

Принцип єдності полягає у двох планах: територіальному та суб’єктивному. Територіальна єдність законності визначається як дія законів і нормативних актів на всій території держави. Це означає, що не може бути регіональної законності. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовчої діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права.

Водночас, не слід вважати цей принцип як жорстку заборону місцевим органам управління приймати свої акти. Даний принцип лише забороняє прийняття норм, що суперечать загальних прав, тобто рамки, визначені Конституцією та загальнодержавними законами, не повинні порушуватися на нижчих щаблях. Цей принцип законності особливо складно втілюється при федеративному державно-територіальному устрої, коли суб’єкти федерації приймають невідповідні федеральним закони чи нормативно-правові акти. Суб’єктивний план полягає у прийнятті актів певними суб’єктами правотворчості. Головний показник дотримання принципу єдності - прийняття та застосування правових норм здійснюється певними суб’єктами на визначеній території в одному напрямку, для чіткого врегулювання суспільних відносин несуперечними між собою актами.

З цим принципом багато вчених порівнюють принцип загальності. Він характеризує дію законності за колом осіб, тому що вона є загальною для всіх без винятку. З цього приводу в літературі ведеться дискусія, оскільки частина вчених в порушенні законодавства окремими особами порушення законності не вбачає. В такому разі вимоги дотримання законності поширюється лише на державні органи. Деякою мірою це так, тому що більшість вимог законності звернена до держави. Але ми не можемо повністю погодитися з цими твердженнями, оскільки масові правопорушення будь-якими суб’єктами підривають режим законності. Тому компромісним буде визнати нерівномірність відношення до законності державних органів та окремих громадян.

Все законодавство держави, таким чином, становить систему взаємоузгоджених між собою елементів. Принцип верховенства законності робить цю систему більш структурованою. Він складається „з вимоги відповідності законів Конституції, а підзаконних нормативних актів - законам”[41]. На кожному нижчому рівні йде деталізація регулювання, але загальні засади (принципи), закладені ще на вищому рівні. Тому цей принцип деякою мірою подібний з принципом єдності.

Принцип доцільності, як ми вже наголошували, є збірним відразу для кількох. Це необхідність вибору варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності. При потребі врегулювання суспільних відносин виникає доцільність у створенні нових норм, або застосування вже існуючих. При цьому він об’єднує і ті загальні засади, на основі яких здійснюється правотворчість чи правозастосування. Саме на цій стадії з’являються принципи гарантованості основних прав і свобод громадян, зв’язку законності і культурності, обумовленості законності режимом демократії, невідворотності покарання за скоєне правопорушення з класичним вираження принципу законності - nullum crimen, nulla poena sine lege (нема злочину, нема покарання без вказівки в законі) [42]. Принцип реальності також є важливим для законності. Багатьма вченими він відкидається, оскільки приймається за належне. Але ж досвід попередніх років засвідчує необхідність відповідності реального стану декларованим цілям. У законодавстві не повинно бути таких норм, виконання яких є неможливим. Інакше законність формально порушується у будь-якому випадку, але через некомпетентну діяльність законодавчого органу.

Варто відзначити, що завдяки своїм принципам законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а порушення цих принципів, їх недооцінка призводять до порушення законності, приниження її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому, неможливості досягнення правопорядку.

2. Правопорядок як результат дотримання законності

2.1 Поняття і зміст правопорядку

Визначення поняття правопорядку є дещо простішим ніж законності. Воно супроводжується назвою видового поняття і виділенням ключової видової ознаки. Отже, виходить, що правопорядок - це суспільний порядок, заснований на праві[43]. Правопорядок настає у суспільстві лише за умов точного виконання вимог законності, він має нерозривний зв’язок з правом. Право є основою для нього, а законність - одним з найголовніших принципів. У цьому головна відмінність правопорядку від суспільного порядку.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат