На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Види нормативно-правових актів

Реферати > Правознавство > Види нормативно-правових актів

У сучасних умовах особливого значення набуває потреба вдосконалення структури українського законодавства. Як зазначає Г. Шмельова, концепція розвитку законодавства України має передбачати створення такої системи законодавства, яка б відповідала сучасним потребам розвитку суспільства і характеризувалася такими показниками, як узгодженість, точність, визначеність, стабільність, динамізм, оглядовість тощо. Майбутнє законодавство України має бути досконалим за змістом і за формою.

Умовою створення досконалої системи законодавства є пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, які потребують правового регулювання. Основним засобом формування та вдосконалення системи національного законодавства як цілісної системи є, насамперед, законодавча діяльність, яка паралельно із систематизацією забезпечить злагодженість та дієвість законодавства. А це, у свою чергу, позначиться на якості правового регулювання суспільних відносин. І тому роль законодавця полягає у творенні норм права, виходячи із реально існуючих суспільних відносин і при цьому передбачаючи та обов'язково враховуючи їх подальший поступовий розвиток. М. Козюбра вважає, що юридичні норми, які недооцінюють, а то й просто ігнорують реальні умови життя, не витримують випробування життям. Юридичні норми не можуть виходити за рамки тих соціальних умов, що складалися на конкретному етапі існуючого суспільного ладу. Іншими словами, норми права повинні повністю задовольняти об'єктивно виправдані інтереси суб'єктів. А це, у свою чергу, сприятиме уникненню протиріч, пов'язаних із конкретним суспільним відношенням, і буде максимально наближеним до реалій та потреб життя. Які б не були ідеальні норми, але якщо вони не відповідають рівню розвитку конкретного суспільства, то вони приречені. Таке право є мертвим. Тому й удосконалення системи законодавства, по суті, є безперервним процесом, що має на меті забезпечення постійної відповідності її елементів (починаючи від початкового - нормативного припису) реально існуючим суспільним відносинам. Все це зумовлює необхідність суттєвої активізації заходів, спрямованих на приведення законодавства у відповідність із Конституцією України, забезпечення його стабільності та дієвості. Світовий досвід переконливо свідчить, що країни, в яких створені громадянське суспільство і правова держава або розвиток яких здійснюється в такому напрямі та пов'язаний з послідовним вирішенням відповідних завдань, приділяють велику увагу підтримці системи чинного законодавства в належному стані. Тому подальший розвиток законодавства України як цілісної органічної системи потребує поєднання таких ознак, як узгодженість, гармонійність, визначеність, стабільність та динамізм усіх її елементів. Не викликає сумніву, що законодавство будь-якої цивілізованої держави, в тому числі України, не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно пов'язані, узгоджені та взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Правовим фундаментом цієї системи є Конституція як Основний Закон держави. Саме Конституція України є основою системи права і системи законодавства нашої держави. Відповідно національне законодавство розвивається на основі її принципів і норм.[12;43]

Постійний розвиток економічних, політичних, соціальних та інших відносин вимагає від законодавця оптимального врахування цих якісних змін у законодавчій діяльності.

Актуальним залишається процес гармонізації національного законодавства з міжнародним правом, який є певною мірою програмою подальшого розвитку системи законодавства України. Сьогодні міжнародне право справляє значний вплив на розвиток національного законодавства, який посилюється конституційним визнанням пріоритету норм міжнародного права. Однак це не повинно бути «сліпим» запозиченням та перенесенням зарубіжних концепцій і норм на вітчизняне законодавство. Такий процес потребує врахування особливостей та специфіки законодавчої діяльності, наукового підходу до розв'язання актуальних проблем правового регулювання.

Слід зазначити, що система законодавства лише до певної міри є результатом специфічної діяльності суб'єкта нормотворення; це своєрідна інтегрована характеристика політичного стану суспільства, яке набуло необхідної усталеності, стабільності, визначеності та здатне забезпечити певний нормативний порядок. Система законодавства не утворюється лише швидким продукуванням нормативних актів. Утворення системи законодавства практично тотожне ствердженню реальної, ефективної державності. Суто документотворча робота має супроводжуватися складною, постійною діяльністю з реалізації встановлених норм, їх корекції на основі певних тенденцій, соціальних змін тощо. Ці та інші чинники утворюють гармонізоване, цілісне, життєздатне, належним чином оформлене інституційне утворення, яке можна назвати «системним законодавством».

Таким чином, реформування чинного законодавства повинно бути професійним та змістовним, спрямованим на створення та забезпечення ефективного механізму правового регулювання всіх сторін суспільного життя. Лише такий підхід забезпечить формування права як найвищої культурної цінності суспільства. А законодавство буде тим єдиним, дієвим та уніфікованим регулятором існуючих суспільних відносин, що, у свою чергу, забезпечить реалізацію проголошених принципів правової держави та громадянського суспільства.[12;43 – 44]

ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

Також потрібно сказати, що нормативно-правові акти можна класифікувати:

1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1.Ведєрніков Ю.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – К., 2005. – 224 с.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат