На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Проте, повністю погодитися з подібним висновком, не видається можливим. Виправні роботи є, як відомо, комплексним видом покарання. При їх застосуванні обмежується не тільки і не стільки право власності засудженого на певний відсоток отримуваної ним заробітної плати, але застосовується ще й ціла низка інших правообмежень, передусім, пов’язаних з правом на працю, а саме : засудженим особам протягом строку відбування покарання забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України (ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України[71] тощо. Викладене не дає можливості погодитися з тими криміналістами, які умовно іменують виправні роботи «штрафом, розтягнутим у часі». Це окремий вид покарання, якому властиві самостійні правообмеження. І обсяг цих правообмежень перевищує обсяг правообмежень при застосуванні штрафу, а тому це покарання, вочевидь, є більш суворим, ніж штраф. Повною мірою викладені аргументи стосуються і службових обмежень для військовослужбовців, які, вочевидь, є спеціальним різновидом (при чому, більш суворим) виправних робіт.

Сказане ставить на порядок денний і питання про співвідношення порівняльної суворості зі штрафом тих видів покарань, які за чинним Кримінальним кодексом України визнаються законодавцем менш суворими, ніж громадські роботи, а саме – позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Вочевидь, що теорія кримінального права досі не виробила єдиного мірила обсягу кари, що містять різні види покарань[72]. За відсутності ж загальної теорії порівняння суворості обсягів покарань, робити в цьому дослідженні якісь остаточні висновки щодо порівняльної суворості штрафу з названими видами покарань не зовсім доречно. Тим не менше, враховуючи, що наразі законодавець виходить з того, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж громадські роботи, а останні, як було показано вище, є менш суворими, порівняно зі штрафом, цілком логічним видається висновок про те, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж штраф.

Крім того, розглядати позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 Кримінального кодексу України) в якості більш суворого покарання порівно зі штрафом, немає підстав ще й з наступних міркувань. Вочевидь, це покарання є сучасним варіантом історичного покарання у виді позбавлення всіх прав стану. При його застосуванні основне навантаження падає саме на обмеження доброго імені засудженого і належних йому у зв’язку з його попередньою доброчесною поведінкою звань, а за Кримінальним кодексом України 1960 року – ще й почесних звань, а також державних нагород. Жодних інших правообмежень особистого або майнового характеру це покарання в собі не містить. Більше того, законодавство України не забороняє засудженому до цього покарання отримання у майбутньому позбавленого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу за умови виконання ним вимог, необхідних для присвоєння відповідного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. У той же час, штраф суттєво обмежує одне з основоположних громадянських прав людини – право власності, без якого особа неспроможна або обмежена у можливостях реалізувати цілу низку інших своїх прав, передусім – соціальних, економічних і культурних.

Що ж стосується покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то порівнюючи його суворість зі штрафом не можна не звернути уваги на те, що при його застосуванні особа не позбавляється права працювати за певною професією, їй лише забороняється працювати у певних, визначених вироком суду сферах, або обіймати певні, визначені вироком суду, посади. При цьому жодні грошові відрахування з доходів такої особи не здійснюються. Крім того, не можна оминути увагою і той факт, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є строковим покаранням – призначається на строк не більше п’яти (як основне покарання) або не більше трьох (як додаткове покарання) років і зі спливом цього терміну особа відновлюється у праві обіймати відповідні посади або займатися відповідною діяльністю. Штраф же є одноразовим покаранням, наслідки виконання якого для засудженого є невідворотними : якщо штраф застосований на законних підставах, право власності на сплачені гроші ніколи не може бути відновлене.

У зв’язку з цим, видається за необхідне внести відповідні зміни до ст. 51 Кримінального кодексу України, викласти її у такій редакції:

«Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань :

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) громадські роботи;

4) штраф…» і далі за чинним текстом.

Розмір штрафу та критерії його обчислення

У світовій практиці сформовано три різних способи визначення одиниці виміру такого виду покарання як штраф.

Перший спосіб полягає в тому, що в кримінальних законах штраф як вид покарання визначається в твердих сумах у національній грошовій одиниці відповідної країни. Наприклад, таким способом визначаються розміри штрафів у Швейцарії, відповідно до ст. 48 Кримінального кодексу якої, якщо закон не визначає іншого, то розмір штрафу становить 40000 франків[73]. У національній грошовій одиниці розміри штрафу визначаються також у переважній більшості країн Європи, що входять до так званої «євро-зони», а також у Великій Британії.

Другий спосіб полягає в тому, що розміри штрафу визначаються в кримінальному законодавстві не в національній грошовій одиниці, а з використанням певної умовної розрахункової одиниці. При цьому, в рамках цього способу визначення розмірів штрафів, можна виділити два самостійних напрямки. Перший з них полягає в тому, що умовна розрахункова одиниця використовується в кримінальному законодавстві безвідносно до розміру доходів конкретної особи, яка вчинила злочин. Наприклад, у Республіці Білорусь штрафи визначаються в певній кількості так званої «базової величини», розмір якої визначається спеціальним законом[74]. У Кримінальному кодексі Латвії, Киргизької Республіки та в кримінальних законах деяких інших держав штраф визначається в мінімальних заробітних платах, встановлених законодавством відповідної держави. У Кримінальному кодексі Литви – в мінімальних прожиткових мінімумах. Другий напрямок полягає в тому, що умовна розрахункова одиниця, що використовується в кримінальному законодавстві для визначення розміру штрафу, пов’язується з розміром доходів певної особи, яка засуджується до відповідного покарання. Наприклад за Кримінальним кодексом Іспанії штраф визначається залежно від заробітку засудженого. Мінімальний розмір штрафу становить заробіток за п’ять днів, максимальний – за два роки[75]. Подібним чином визначаються розміри штрафу і в ст. 33 Кримінального кодексу Республіки Польща[76]. Від моменту набуття чинності Кримінальним кодексом Російської Федерації 1996 року в ньому передбачалася можливість вирахування штрафу не тільки в мінімальних розмірах оплати праці, але й в розмірах заробітку чи іншого доходу засудженого за певний період.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат