На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Діяльність, що регламентується відповідними правилами, які передбачають конкретні права та обов’язки, поширюється на певних осіб, які повинні дотримуватися цих правил. Ці правила встановлюються певними нормативно-правовими актами (законами, постановами, наказами, інструкціями, правилами тощо). Порушення або неналежне дотримання цих відповідних правил під час діяльності, що ними регламентується, і тягне припинення права нею займатися.

Позбавлення права займатися певною діяльністю поширюється на право займатися не будь-якою діяльністю, а лише службовою або професійною діяльністю, або іншою діяльністю, регламентованою лише відповідними правилами, що надають певні права чи встановлюють певні обов’язки.

Таким чином, позбавлення права займатися певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права на службову або професійну діяльність, чи іншу діяльність, регламентовану відповідними правилами, якщо її здійснення пов’язане із вчиненням злочину.

Окрім поняття позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, не менш вагомим є визначення характерних рис цього покарання. Основними з них є його тривалість та строковість виконання даного покарання. На сьогоднішній день, на мою думку не достатньо чітко розкрито суть тривалості виконання даного покарання. Йдеться про те, що процес виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю розглядається лише у формі припинення трудового договору з засудженим адміністрацією організації, в якій він працював до набрання вироком законної сили, і анулювання дозволу на зайняття відповідною діяльністю. А це не зовсім вірно, адже це характеризує лише частину процесу виконання покарання. Слід враховувати, що дана санкція поширюється на увесь строк, встановлений вироком суду. А це означає, що і після анулювання дозволу, і після розірвання договору тощо, каральний вплив продовжується в тій частині, що особі не можна займатись цією діяльністю знову, чи обіймати дані посади знову, протягом встановленого у вироку строку. Тут же знаходить своє відображення і така властивість покарання як строковість.

Пропонується запровадити поняття «форма виконання» цього покарання. Виконання позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється у формі відмови засудженому в укладенні трудового договору на обіймання певної посади або видачі дозволу на зайняття певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду.

Можна говорити про то, що дане покарання реалізується у двох формах:

-у формі припинення трудового договору з засудженим, який посідає певну посаду, або анулювання дозволу на зайняття певною діяльністю; (це реалізовується шляхом активної дії)

-у формі відмов засудженому в укладенні трудового договору на посідання певної посади або видачі дозволу на зайняття певною діяльністю (реалізовується шляхом пасивної бездіяльності)

Ще однією проблемою у рамках розглядуваної теми є те, що навіть після створення Державного департаменту виконання покарань не вдалось створити єдину стійку систему зв’язків між суб’єктами, на яких покладені обов’язки по виконанню покарань. На мою думку, це зумовлено тим, що ті суб’єкти, які контролюють виконання покарань, не є у складі єдиного відомства, і не мають спільного підпорядкування, а це, в свою чергу, викликає незлагоджену роботу.

Так як відбування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю проходить без будь-якої ізоляції від суспільства, без зміни способу життя засудженої особи (окрім як позбавлення вказаного права), то і контролювати за тим, чи вони дотримуються встановлених заборон, важко. А ще, якщо врахувати кількість нелегально зареєстрованих працюючих, так званий «тіньовий сектор економіки» - то це практично неможливо. Мені видається, що можливо знайти вихід із даної ситуації, щоб максимально знизити зловживання, але повністю їх усунути, напевно, неможливо. Це зумовлене «замкнутим колом» - законодавець встановлює жорсткі умови діяльності (для прикладу підприємницької) – роботодавець, щоб більше заробити, влаштовує працівників на роботу без трудового договору, неофіційно. Таким чином, таких явищ не уникнути.

Як варіант вирішення даної проблеми можна збільшити число працівників кримінально-виконавчих установ, розширити їх повноваження, надати більше влади. Та на думку Гури Р.М., і я з нею цілком погоджуюсь, раціональнішим буде об’єднати спільні зусилля у боротьбі проти свавілля разом із іншими державними органами, що вже наділені відповідними владними повноваженнями[104]. Адже самі кримінально-виконавчі установи обов’язково стикнуться у першу чергу з такою проблемою як нестача фінансування, а також, брак досвіду у даній сфері, і відповідно, окрім фінансів, буде потрібен додатковий час для освоєння з новими повноваженнями.

Та, з іншої сторони, постає ряд проблем на шляху об’єднання зусиль державних органів із кримінально-виконавчими установами. По-перше, відомо, що кожний державний орган має свої функції, завдання, обов’язки, які повинен вчасно і якісно виконувати. Усі наявні сили спрямовуються на виконання, насамперед, першочергової функції органу, а тоді вже інших, другорядних. Виходить, що для цих «допоміжних державних органів» діяльність по контролю за виконанням покарань у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не ставитиметься на перший план. І взагалі, як мені видається, навряд чи такі працівники будуть себе перевантажувати додатковою, другорядною роботою. Можливо, виходом постане заохочення матеріального характеру (для прикладу надбавки за виконану роботу з боротьби із порушенням виконання покарань тощо). Але, знову ж таки, «недостатність коштів» ставить і тут перепону.

Ще однією проблемою є притягнення працівників відповідних служб до відповідальності за неналежний контроль за виконанням даного виду покарання. Загальновідомо, що якщо за невиконання якогось обов’язку не встановити санкцію, то це призведе до свавілля та порушень з боку суб’єктів виконання цього обов’язку. Теж саме стосується і органів, які здійснюють контроль за виконанням покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Варто розробити механізм притягнення до відповідальності працівників, які не виконуються покладених на них обов’язків.

Отже, як видно існують певні проблеми, пов’язані із виконанням покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це, і недотримання учасниками і суб’єктами виконання цього покарання своїх обов’язків. Адже деякі засуджені продовжують обіймати заборонену посаду або займатися забороненим видом діяльності, а працівники кримінально-виконавчих інспекцій неналежно виконують свої обов’язки з контролю за виконанням цього покарання.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення засудженим в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Р.М. Гура зазначає, що виконання цього покарання полягає у відстороненні засудженого від виконання обов’язків, пов’язаних із зайняттям певної посади або певною діяльністю, і позбавленні права на зазначений рід діяльності протягом встановленого вироком строку[105]. Але, як на мене, не можна не враховувати те, що деякі види діяльності потребують постійного вдосконалення, підвищення кваліфікації ( для прикладу фармацевт – постійно з’являються нові види лікарських засобів, деякі з них перестають використовувати і т д). У такому випадку, особа, відбувши покарання, не може одразу скористатись своїм відновленим правом, у кращому випадку їй доведеться ще деякий період часу затратити на підвищення кваліфікації. Тоді, тут постає ще одна проблема: то як же співвідноситься виконання вказаного покарання із нормами чинної Конституції України, а саме ст. 43, де проголошується, що кожен має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава зобов’язана створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. На думку Володарського В., покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суперечить нормам Конституції як Основного Закону, і тому воно є неконституційним[106]. На мою думку, дане покарання не суперечить Конституції, адже відомо, що засуджений це особа, яка вчинила злочин, а отже є суспільно небезпечною, і внаслідок цього в сукупності її певні права можуть бути законно обмежені вироком суду. Такої ж думки притримується і Шиян Д.С.[107]. Та, не можна не врахувати другої сторони медалі – соціальний аспект. Тому правильно наголошує Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, від 24.10.2003р., від 06.11.2009р [108] у частині 3 пункту 3, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати і в тому числі склад сім’ї особи ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан. Лише у такому випадку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю буде і юридичному, і в соціальному аспекті правомірне.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат