На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Таким чином, підсумовуючи можна сказати, що проблеми довкола покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю існують, і вони обговорюються науковцями, досліджуються та здебільшого отримують розв’язання.

Розділ 3

Особливості призначення покарань, що можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові та проблеми їх застосування у судовій практиці

Особливості призначення штрафу та проблеми його застосування у судовій практиці

Унормування діяльності суду по призначенню покарання у виді штрафу здійснюється законодавцем через визначення певного порядку його призначення.

Говорячи про норми кримінального права, які визначають порядок призначення покарання, криміналісти традиційно називають їх засадами призначення покарання. Під загальними засадами призначення покарання в вітчизняному спеціальному монографічному дослідженні запропоновано розуміти «передбачену в кримінальному законі систему загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання»[109].

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини Кримінального Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Призначення покарання в межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Реалізація цієї загальної засади призначення покарання проходить три етапи, лише один з яких є обов’язковим, інші два – факультативними:

1) визначення виду основного покарання (факультативно – тільки в альтернативних санкціях);

2) визначення розміру основного покарання (обов’язково);

3) призначення додаткового покарання та визначення його розміру (факультативно – тільки в кумулятивних санкціях).

На першому етапі суд може обрати штраф як вид основного покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинили злочин. Але зробити це можна лише тоді, коли даний вид покарання передбачений в санкції. Якщо санкція статті (частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, то, відповідно п. 14, 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, 12.06.2009р., 06.11.2009р., він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України[110]. В іншому випадку штраф як основне покарання не може бути призначений.

При виборі ж виду основного покарання суд, перш за все, повинен керуватися порядком розташування видів покарань в системі покарань (ст. 51 КК України) та в санкціях статей Особливої частини. Відомо, що в системі покарань КК України 2001 року покарання розташовані від найменш суворого – штрафу до найбільш суворого довічного позбавлення волі.

Штраф є найменш суворим покаранням в системі покарань, і кожного разу, коли він передбачений в якості одного з основних покарань в альтернативній санкції, суд повинен обговорювати можливість його призначення підсудному і тільки у разі, коли суд прийде до переконання про неможливість призначення даного виду покарання, він повинен вирішити питання про можливість призначення іншого, більш суворого виду основного покарання, передбаченого в цій санкції.

При призначенні ж штрафу на підставі безальтернативної санкції (наприклад: ч. 9 ст. 158, ч. 1 ст. 183, ч. 1 ст. 203 КК України) суд позбавлений необхідності вибору виду основного покарання.

На другому етапі застосування цієї загальної засади призначення покарання суд визначає розмір основного покарання – штрафу в тих межах, які визначені санкцією статті Особливої частини КК України. У жодній санкції Особливої частини КК України штраф не визначається в абсолютному розмірі. Законодавець визначає в санкції або мінімальний і максимальний розмір штрафу, або тільки максимальний. Пленум Верховного Суду України спеціально звертає увагу судів на необхідність суворого дотримання вимог закону про призначення штрафу як виду покарання виключно в межах, встановлених санкцією статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України[111].

Жодних формалізованих правил, які б стосувалися визначення розміру покарання у виді штрафу, чинний КК України не містить, у зв’язку з чим суд керується виключно власними переконаннями та правосвідомістю, визначаючи його розмір ближче до максимуму, встановленого в санкції, ближче до мінімуму чи ближче до середини санкції.

Нарешті, на третьому етапі суд вирішує питання про призначення додаткового покарання. У зв’язку з тим, що в чинному КК України штраф лише в двох санкціях передбачений в якості додаткового покарання (ч. 1 ст. 144 та ч. 2 ст. 367 КК України), застосування цього етапу першої загальної засади призначення покарання до випадків призначення штрафу носить досить гіпотетичний характер. Проте, вочевидь, не викликає сумнівів, що суд повинен спершу звернути увагу на статус додаткового покарання у виді штрафу – є воно обов’язковим або факультативним. Так як в обох згаданих санкціях штраф є факультативним додатковим покаранням, то суд, передусім, повинен вирішити питання про доцільність його застосування в конкретному випадку. При цьому абз.1 п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 24.10.2004р., 12.06.2009р., 06.11.2009р.[112], звертає увагу судів на те, що виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. Отже, кожного разу при застосуванні ч. 1 ст. 144 та ч. 2 ст. 367 КК України суд повинен обговорювати питання про призначення штрафу як додаткового покарання.

Призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК України. Закон не дає переліку тих положень Загальної частини КК України, які підлягають застосуванню при призначенні покарання. В літературі ж існує певна дискусія щодо визначення кола цих положень[113].

Перш за все, суд повинен врахувати ті положення Загальної частини, які визначають власне поняття та цілі покарання, їх систему, поділ на основні та додаткові. Далі, на підставі ч. 2 ст. 53 КК України суд визначає мінімальний розмір штрафу в тих випадках, коли цей розмір не визначений безпосередньо в санкції статті Особливої частини КК України.

Крім того, суд повинен завжди мати на увазі встановлену в ч. 3 ст. 53 КК України заборону на призначення штрафу як основного або додаткового покарання у тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини. Відповідно до ч. 4 ст. 52 та ч. 1 та 3 ст. 53 КК України штраф і як основне, і як додаткове покарання може бути призначений судом лише за умови, якщо його безпосередньо передбачено в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винна особа.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат