На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину. Врахування цієї загальної засади при призначенні штрафу полягає у тому, що суд, застосовуючи даний вид покарання, повинен обов’язково брати до уваги особливості характеру і ступеню суспільної небезпеки конкретного злочину. Відомо, що штраф у переважній більшості випадків передбачається в КК України саме за злочини невеликої та середньої тяжкості.

Звертає на себе увагу той факт, що крім п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України вимогу про врахування тяжкості вчиненого злочину при призначенні штрафу містить ще й ч. 2 ст. 53 КК України. Відповідно до неї «Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину .». Вочевидь, що в даному випадку в законі має місце непотрібне дублювання одного й того ж правила: якщо в будь-якому випадку призначення покарання суддя повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України), то, вочевидь, це правило поширюється на всі покарання, у тому числі й на штраф.

Призначення покарання враховуючи особу винного. Застосування цієї загальної засади призначення покарання для випадків призначення штрафу полягає у врахуванні судом особистісних характеристик того, хто вчинив злочин.

Призначення покарання, враховуючи обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.Застосування цієї загальної засади призначення покарання вимагає від суду врахування встановлених по справі обставин, що пом’якшують покарання (ст. 66 КК України) та обтяжують його (ст. 67 КК України). Оцінивши всі обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання в сукупності, суд повинен відповісти на питання, чи дозволяють вони призначити засуджуваному покарання у виді штрафу, а якщо так – то яким має бути його розмір. Множинність обставин, що пом’якшують покарання, або переважання їх над обставинами, що обтяжують покарання, дає підстави для позитивної відповіді на сформульоване вище питання. У той же час, переважання обставин, що обтяжують покарання, є підставою для негативної відповіді на нього. На жаль, в цьому плані судами інколи допускаються неточності.

Наприклад, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області розглянули у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення Особи 1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.311 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, чи пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, яке карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років)[114]. Суд дослідив матеріали справи, суд при призначенні покарання врахував «ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який вину визнав повністю, щиросердечно розкаюється у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується». У даному випадку, суд взагалі не вказав, що саме він бере до уваги «враховуючи особу винного»; з матеріалів справи не випливає, що Особа 1 «активно сприяла розкриттю злочину», де і ким «позитивно характеризується». Окрім того, суд взагалі не зазначає, які з обставин слід відносити до таких, які пом’якшують покарання, а які обтяжують. Не навівши конкретних аргументів, суд призначає покарання у вигляді штрафу 850 гривень (не вказавши, при цьому, розмір покарання у неоподаткованих мінімумах доходів громадян). Як видно, суд не мотивував належним чином свого рішення, та й допустився помилки у самому формулюванні покарання.

Отже, врахування ознак, що характеризують особу, яка вчинила злочин, має істотне значення для справедливості та індивідуалізації покарання, у тому числі й при призначенні покарання у виді штрафу.

Застосування штрафу при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.Відомо, що види і розміри покарань, встановлених у санкціях статей Особливої частини КК України, відображають лише типовий ступінь суспільної небезпеки відповідних злочинів. У реальному житті окремі діяння можуть мати відмінний від типового ступінь суспільної небезпеки. У подібних випадках постає проблема призначення винному такого покарання, яке було б за своєю суворістю адекватним ступеню суспільної небезпеки скоєного ним діяння, а також було необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК України).

Щодо випадків нетипового підвищення ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину КК України не допускає жодних способів посилення покарання, порівняно з передбаченим в статті Особливої частини КК України. Суд не може ні призначити покарання вище вищої межі, встановленої в санкції, ні перейти до іншого, більш суворого виду покарання. Єдина можливість посилити покарання, порівняно з тим, яке передбачене в санкції статті Особливої частини, це призначення додаткових покарань на підставі положень Загальної частини: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України) та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК України).

Для випадків же нетипового зменшення суспільної небезпеки конкретного вчиненого злочину законодавець спеціально передбачив у ч. 3 ст. 65 КК України, що підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються ст. 69 Кримінального кодексу.

Практично всі дослідники змісту ст. 69 КК України виділяють три способи призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а саме:

1) призначення передбаченого в санкції статті Особливої частини КК України основного виду покарання нижче від його нижньої межі, визначеної цією санкцією;

2) призначення не передбаченого в санкції основного виду покарання, яке, проте, є більш м’яким, порівняно з передбаченим;

3) не призначення додаткового покарання, що передбачене в санкції в якості обов’язкового[115].

Варто розглянути ці способи при призначенні такого виду покарання, як штраф.

Призначення штрафу нижче від його нижньої межі, визначеної санкцією статті Особливої частини КК України. З 246 санкцій статей Особливої частини КК України, що передбачають штраф в якості основного покарання, в 110 санкціях його нижня межа встановлена на рівні мінімального розміру для даного виду покарання, що визначений ч. 2 ст. 53 КК України, – тридцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян. В інших же 136 санкціях мінімальний розмір штрафу перевищує тридцять нмдг. При чому, як вже відзначалося вище, в семи з них мінімальний розмір цього покарання встановлений на рівні максимуму для штрафу, визначеного в ч. 2 ст. 53 КК України (одна тисяча нмдг), а ще в п’яти – мінімальний розмір цього виду покарання встановлюється в санкції в розмірі, що перевищує одну тисячу нмдг. Отже, при застосуванні тільки тих 136 санкцій, де мінімальний розмір штрафу перевищує штраф тридцять нмдг, можливе його призначення на підставі ст. 69 КК України нижче нижчої межі.

Так, наприклад, вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 7 листопада 2002 р. Д. і 3. засуджено за ч. 1 ст. 249 КК до 170 грн. штрафу кожного. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, переглядаючи справу за касаційним поданням прокурора, відзначила, що «зменшення мінімального (установленого ч. 2 ст. 53 КК) розміру штрафу не допускається навіть при застосуванні до засуджених ст. 69 КК . Проте, як видно з вироку, вимоги названого закону суд не врахував, оскільки призначив засудженим покарання у виді штрафу в розмірі лише десяти нмдг»[116].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат