На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Строки такого покарання обчислюються відповідно в роках та місяцях. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків у днях.

КК не містить яких-небудь окремих рекомендацій, особливостей або обмежень для застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до неповнолітніх[144]. У зв’язку з цим виникають певні проблеми. Ст. 188 Кодексу Законів про працю установлює вік, з якого допускається прийняття на роботу. Вичерпний перелік злочинів, за які передбачена кримінальна відповідальність у віці від 14 до 16 років, наведений у ч. 2 ст. 22 КК. У санкціях цих норм Особливої частини КК не передбачена можливість призначення судом позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного або додаткового покарання. Вчинення цих злочинів з використанням певної посади або певної діяльності практично зводиться до нуля.

Випливає, що таке покарання може бути застосовано лише як додаткове покарання до неповнолітнього у віці переважно з 16 років, і лише у виключних випадках – до неповнолітнього у віці з 14 років, за умови обіймання ним певної посади або зайняття певною діяльністю під час вчинення злочину, і використання цієї посади або (та) діяльності для вчинення злочину.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 26 квітня 2002 року № 15 від 26 грудня 2003 року «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», оскільки позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в усіх частинах ст. 365 КК передбачене як обов’язкове додаткове покарання, суди можуть не застосовувати його лише за наявності умов, визначених ст. 69 КК, з обов’язковим наведенням у вироку мотивів прийнятого рішення[145].

Згідно з ч. 3 ст. 52 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф відносяться до видів покарань, що можуть застосовуватись як основні, так і як додаткові. Головна роль основного покарання і допоміжна додаткового обумовлює необхідність дотримання такого загальнообов’язкового правила їх допустимого поєднання один з одним, згідно з яким основне покарання, що призначається судом, завжди повинно бути більш суворим, ніж додаткове, що до нього приєднується[146]. Отже, з метою дотримання принципу призначення покарань, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю повинно застосовуватись як основне, а штраф – як додаткове.

Принциповим є питання про одночасне призначення позбавлення права обіймати певні посади, а також позбавлення права займатися певною діяльністю стосовно одного засудженого. У Кримінальному кодексі України не міститься заборони щодо одночасного призначення позбавлення права обіймати певні посади, а також позбавлення права займатися певною діяльністю стосовно одного засудженого. Не містить такої заборони і теорія кримінального права, а тому видається, що таке призначення не суперечить чинному законодавству України і цілком може мати місце на практиці. Такої ж точки зору дотримуються й деякі вчені. Наприклад, Ш.С. Рашковська зазначає, що позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю як два різновиди одного виду покарання можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні[147].

Варто зазначити, що при призначенні й відбуванні засудженим громадських або виправних робіт як основних покарань з одночасним призначенням і відбуванням позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання він не може виконувати роботу, яка йому заборонена вироком суду. У літературі існує думка про необхідність заборони приєднання зазначеного покарання як додаткового покарання до виправних робіт[148]. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов’язані з виконанням ними службових або професійних обов’язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виправного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь. При відбуванні виправних робіт засуджений не може обіймати посади або займатися діяльністю, на які він позбавлений права вироком суду. У цьому випадку виникає певний парадокс. У ч. 1 ст. 57 КК зазначено, що виправні роботи призначаються лише працюючим і відбуваються тільки за місцем роботи засудженого. З одного боку, суд, призначаючи засудженому виправні роботи, обмежує його право на звільнення з роботи та на зміну місця роботи, через те що протягом строку відбування цього виду покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції і без наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування[149]; з іншого – після призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у певних випадках засуджений змушений змінити місце роботи або взагалі стати офіційно безробітним на більш або менш тривалий час.

Суд, безперечно, може призначити одночасно виправні роботи як основне покарання і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове лише у випадку, якщо засуджений до моменту постановлення вироку буде офіційно працювати (в іншому місці або на іншій посаді), але не обіймати посаду (та аналогічні посади) і не займатися діяльністю, які він використовував для вчинення злочину, і у суду будуть документи, що свідчать про це.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання не може бути призначене до довічного позбавлення волі через такі причини. По-перше: можливість його призначення як додаткове покарання не передбачена в жодній санкції статей Особливої частини КК, у яких передбачена можливість призначення довічного позбавлення волі. По-друге: злочини, за які передбачена можливість призначення довічного позбавлення волі, практично не можуть вчинятися з використанням певної посади або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю. По-третє: якщо теоретично припустити можливість вчинення вказаних злочинів із використанням певної посади або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, то при відбуванні довічного позбавлення волі засуджений фізично не може обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю. По-четверте: навіть при заміні актом про помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років, і призначенні до нього позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, після позбавлення волі на такий тривалий строк призначення такого набагато такого менш суворого покарання втрачає сенс[150].

Відповідно до вимог п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, 12.06.2009р., 06.11.2009р.[151], рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат