На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Проте, у деяких статтях законодавець все-таки усунув таку неточність, шляхом конкретизації того, що саме мається на увазі у конкретному випадку під терміном «покарання». Йде мова про статті, де «покарання» містить пряму вказівку на своє конкретне значення у тому чи іншому випадку. Для прикладу, частина 1 статті 70 Кримінального кодексу України уточнює в дужках, що береться до уваги як основне так і додаткове покарання. Пропонується у всіх випадках неконкретності даного терміну зазначати, що саме законодавець розуміє під «покаранням», і вживати такі поняття як міра покарання, розмір покарання, вид покарання та покарання.

Термін «покарання» різні науковці розуміють по-різному. Зокрема, на думку С.І. Дементєва «покарання – це кара, тобто умисне застосування до винної особи передбачені законом обмеження та страждання[6]. А.І. Марцев відзначає, що «кримінальне покарання являє собою сукупність обмежень, які держава встановлює для засуджених осіб, реалізація яких забезпечується державним примусом[7].

Кримінальне покарання в юридичній літературі розглядають в різних значеннях:

­ Як реакція держави на вчинений злочин;

­ Як правовий наслідок вчинення злочину;

­ Як спосіб (форма) кримінальної відповідальності;

­ Як засіб кримінально-правового впливу на винувату особу;

­ Як засіб кримінально-правової боротьби із злочинністю;

­ Як кара винуватій особі за вчинення злочину;

­ Як міра державного примусу, яка застосовується до особи, яка вчинила злочин;

­ Як страждання, обмеження, які застосовуються на основі вироку суду до винної особи і т.д.

Варто зазначити, що кожне з таких значень частково розкриває суть покарання з тієї чи іншої сторони.

Вважається, що покарання – це захід примусу, що застосовується від імені держави, як реакція держави на вчинений злочин, за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Але, існує думка науковців, згідно з якою покарання не завжди, і не обов’язково полягає у примусі. Тому вважати покарання лише, для прикладу мірою державного примусу не слід, бо таке твердження буде одностороннє.

Наприклад, В.К. Дуюнов наводить думку Н.С. Таганцева, і як приклад роман Ф.М. Достоєвського «Злочин та кара», де Родіон Раскольніков добровільно і з радістю приймає покарання «як засіб вирішення внутрішнього протиріччя»[8]. Таким чином, основне у покаранні полягає не в тому, чим і як забезпечується реалізація його потенціалу, а в тому, що собою являє покарання за своєю суттю, в чому його призначення, причина і сенс застосування[9]. Уявляється, що сутність покарання полягає у його властивості бути матеріальним вираженням (формою) реакції держави на злочин, формою осуду злочину та особи, яка його вчинила. Йдеться про те, що В.К. Дуюнов вважає, що кримінальне покарання слід визначати не як «примус», а як «кара».

На думку І.С. Ноя, покарання це «міра державного примусу, поєднана з карою», а кара – це «примус з метою викликати страждання, а також це елемент змісту покарання»[10]. На противагу, М.Д. Шаргородський вважає, що покарання «не поєднане з карою, а само по собі і є кримінальною карою»[11], що «покарання без винятків завжди спричиняє страждання особі, до якої воно застосовується. Саме це є необхідною ознакою, яка робить покарання карою»[12]

Виходить, не слід ототожнювати «покарання» та «міра покарання». Поняття «міра покарання» дуже часто зустрічаються а багатьох наукових роботах, але при цьому визначається воно по-різному. Зокрема, І.Я. Фойницький. вважав, що міра покарання – це розмір конкретного покарання, встановлений за даний злочин[13]. На думку ж Т. Непомнящої міра покарання – це покарання певного виду та розміру, яке призначене засудженому вироком суду на підставі санкції конкретної норми кримінального закону, за якою кваліфіковано вчинений злочин[14]. Таке визначення цілком адекватне, проте слід дещо конкретизувати. Міра покарання визначається не лише на базі санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу України, адже стаття 65 Кримінального кодексу України вказує також на необхідність керуватись також і положеннями Загальної частини Кримінального кодексу України, а також враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Тому, видається правильнішим застосовувати таке визначення міри покарання: це конкретне покарання певного виду і розміру, що призначається судом згідно вимог Кримінального кодексу за вчинений особою злочин.

Резюмуючи зазначене, варто відмітити, що оскільки в Кримінальному кодексі поняття «покарання» вживається в різних за обсягом значеннях, це може створювати певні труднощі на практиці при тлумаченні й застосуванні окремих кримінально-правових норм. Тому варто на законодавчому рівні провести термінологічне розмежування зазначених понять, використовувати «покарання», «вид покарання», «розмір покарання», «міра покарання». Під «видом покарання», мається на увазі передбачені ст. 51 види обмежень або позбавлень прав та особистих свобод засудженого. Під розміром покарання варто розуміти певні конкретні межі окремого виду покарання. А «міра покарання» як конкретне покарання певного виду і розміру, що призначається судом згідно вимог Кримінального кодексу за вчинений особою конкретний злочин.

Визначившись із поняттям «покарання», слід звернутись до «призначення покарання». Призначення покарання вживається у декількох аспектах. Зокрема як: право держави у вигляді державних органів та посадових осіб на призначення покарання; кримінально-правовий інститут, а також як одна із основних стадій кримінального процесу.

Призначення покарання як право держави на каральну діяльність є однією з найбільш складних і дискусійних тем у науці кримінального права. У рамках її дослідження розглядаються такі питання: чи являється призначення покарання правом або обов’язком держави, чи правомірно покарання, що є правовою підставою каральної діяльності держави, тощо.

Однією з таких дилем є те, що є призначення покарання для держави – право, яким вона у тому разі, коли вважатиме за доцільне та необхідне скористається, чи це обов’язок, якого вона зобов’язана дотримуватись?

Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку правової думки проблема права держави на покарання практично не розглядається. На перший погляд, видається, що дослідження в цій сфері становлять сугубо теоретичний інтерес. Однак, науковці вважають, що розробка даної проблеми може мати досить продуктивне значення для вирішення таких важливих питань, як: визначення меж каральної діяльності держави, формування нових видів покарання, вдосконалення інституту звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

Різні науковці висловлюють різні погляди щодо цього питання, інколи протилежні. Зокрема І.Я. Фойницький вважав, що це обов’язок держави, від якого вона не може відмовитися[15]. Важко погодитись з таким твердженням, адже існують такі інститути як інститут строків давності, інститути звільнення від відповідальності, звільнення від відбування покарання і т. д, які вказують на протилежне. Як видається, , призначення покарання – це право держави у вигляді державних органів, уповноважених посадових осіб. Такого погляду дотримувався М.С. Таганцев, який вважав, що це право держави, котрим вона користається тоді, коли це уявляється необхідним та доцільним для охорони правопорядку[16].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат