На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття та види призначення покарання

Реферати > Правознавство > Поняття та види призначення покарання

Етап Прав, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. Загальної частини кримінальне право тоді все ще не мало, а тому і загальних положень про штраф як вид покарання у «Правах» ще не міститься. В статтях же, що передбачали відповідальність за окремі злочини, штрафи представлені не надто широко. Досить поширеними були майнові виплати, що стягувалися з винного на користь потерпілого, але які не можна визнати штрафом в силу того, що вони носили не каральний, а компенсаційний характер – були відшкодуванням заподіяної злочином шкоди. Грошові ж стягнення карального характеру (штрафи в сучасному розумінні) теж сплачувалися на користь потерпілого («ображеному») і встановлювалися в абсолютно визначеній твердій грошовій сумі.

Етап Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року.По Уложенню про покарання кримінальні і виправні від 15 серпня 1845 р. розрізнялися штрафи, що надходять у казну, і пені, що надходять на поліпшення місць ув’язнення[54].

Етап Кримінального Уложення 1903 року. Уложення передбачало призначення пені не тільки як основного, але і як додаткового покарання, наприклад, при зловживаннях в акціонерних товариствах, підробці карт, а особливо при порушенні акцизних статутів. Грошове стягнення становило таке ж покарання, як і пеня, і не вважалося винагородою за шкоду і збитки.

Етап Кримінального кодексу УСРР 1922 року. Штраф у ньому передбачався як один з видів покарання, який знаходився в середині сходинок системи покарань, розташованих в порядку зменшення суворості покарання: після вигнання за межі УСРР, позбавлення волі, примусових робіт, умовного засудження та конфіскації майна, але перед обмеженням у правах, звільненням з посади, громадською доганою та покладенням обов’язку загладити заподіяну шкоду. Обчислювався штраф, відповідно до примітки до ст. 39, в золотих карбованцях і сплачувався в перерахунку на радянські грошові знаки по курсу на день сплати штрафу. При цьому в статтях Загальної частини не визначалася мінімальна та максимальна межі штрафу як виду покарання.

Етап Кримінального кодексу УРСР 1927 року. Відповідно до ст. 21 КК УРСР 1927 року[55] одним із «заходів соціального захисту судово-виправного характеру» визнавався штраф, який в системі покарань, розташованій від більш суворого, до більш м’якого покарання, знаходився на передостанньому місці – перед застереженням.

Етап Кримінального кодексу УРСР (України) 1960 року. Пошуки оптимальних моделей кримінально-правового реагування на вчинені злочини змушувало законодавця в молодій українській державі неодноразово експериментувати з кримінальними покараннями. Отож, з урахуванням всіх внесених до неї змін, на останній день чинності КК України 1960 року (31 серпня 2001 року) ст. 32 «Штраф» мала наступну редакцію: «Стаття 32. ШтрафШтраф є грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині, а також в ст. 45 і 461 цього Кодексу. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від десяти до чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а за корисливі злочини – в межах до однієї тисячі мінімальних розмірів заробітної плати. У виняткових випадках, передбачених законодавчими актами України, за окремі злочини можуть бути встановлені і більш високі розміри штрафу. В разі злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк не більш як два роки. Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається. Предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу».

Таким чином, з’ясувавши історичний розвиток штрафу, можна перейти до детальнішого дослідження його поняття та значення як виду покарання за кримінальним законом України.

Визначною подією не тільки в сучасному правовому житті України, але й у всій історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства стало прийняття 5 квітня 2001 року Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України, який набув чинності з 1 вересня того ж року. Зазнали реформування і положення щодо штрафу як виду кримінального покарання.

Традиційно, даному виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу України 2001 року присвячена самостійна стаття – ст. 53. Відповідно до ч. 1 цієї статті, «Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу». Для з’ясування ознак штрафу видається за необхідне звернутися до положень кримінального закону, що стосуються поняття та ознак покарання, та суджень вчених-криміналістів, які їх досліджують.

Уявляється, що так як штраф є видом покарання, то йому властиві всі ті ж ознаки, які властиві поняттю «покарання». Як видове поняття «штраф» з необхідністю має всі ознаки поняття свого роду – поняття «покарання». Однак, та обставина, що поняття «штраф» є вужчим за змістом, ніж поняття «покарання», зумовлює наявність у першого додаткових ознак порівняно з другим, оскільки, як відомо, зміст поняття зворотно пропорційний його обсягу[56]. Більше того, цей висновок дає підстави для визначення поняття штрафу найбільш поширеним і ефективним логічним способом визначення понять, а саме – через рід і видову відмінність. При цьому, очевидно, що родовим поняттям, значення якого можна вважати з’ясованим, виступає загальне поняття покарання, а видовим – саме поняття штрафу.

Кримінальний кодекс України 2001 року у ч. 1 ст. 50 визначив, що «Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого». У тому, що покарання полягає у передбачених кримінальним законом позбавленнях прав і свобод засудженого, сходяться сьогодні й більшість криміналістів[57]. Отже, визначаючи поняття штрафу, слід виходити з того, що він також є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, тобто володіє наступними родовими ознаками покарання:

1) є заходом примусу;

2) застосовується від імені держави;

3) застосовується тільки судом;

4) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

5) призначається лише таким правозастосовним актом (документом), як обвинувальний вирок суду;

6) полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Інтерес викликають видові ознаки штрафу. Вочевидь, що такою видовою ознакою, за якою один вид покарання відрізняється від іншого, є лише одна ознака, а саме – вид прав і свобод засудженого, які підлягають обмеженню при застосуванні того чи іншого покарання, та характер його обмеження.

В питанні про те, які ж саме права і свободи людини обмежує таке покарання, як штраф, усі науковці сходяться на тому очевидному висновку, що штраф як вид покарання обмежує саме право власності особи, яка вчинила злочин. Так наприклад, І. В. Смолькова пише, що «сутність штрафу у своєму розвитку визначає і його зміст, що виражається в позбавленні правопорушника матеріальних майнових благ. Іншими словами, конкретний обсяг обмежень майнових інтересів особи, яка вчинила злочин, і створює зміст такого поняття, як штраф»[58]. На думку О. В. Курца штраф як вид кримінального покарання виражається у певному обсязі обмежень майнових інтересів особи, яка вчинила злочин[59]. Про те, що «каральний та виховно-попереджувальний вплив штрафу здійснюється шляхом ущемлення матеріального стану засудженого» пише і В. К. Дуюнов, однак далі він робить неочікуваний висновок про те, що «відносити штраф до так званих майнових покарань не надто точно, оскільки безпосередній вплив при виконанні даного покарання здійснюється не на майно чи майнові права (як, наприклад, при конфіскації майна), а на фінансові інтереси засудженого»[60]. Видається, що з таким судженням В. К. Дуюнова погодитися не можна. Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України[61] гроші є одним з видів майна, що виступає в якості об’єкта цивільних прав. Ось чому справедливим вважається зауваження О. Л. Цвєтіновіча про те, що «штраф є покаранням, яке обмежує право власності засудженого, оскільки в даному випадку держава вилучає частину належному йому майна в грошовій формі»[62].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат