Українські реферати

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Сторінка: 7
Розділ: Правознавство

- право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

- права та обов’язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з особою померлого і у зв’язку з цим зобов’язання не може бути виконане іншою особою.

Відносно деяких категорій майна діють спеціальні правила. Наприклад, відповідно до Закону України “Про державні нагороди України ” від 16 березня 2000 р. нагороди (ордени, медалі,іменна вогнепальна зброя) після смерті нагородженого за наявності спадкоємців залишаються в сім’ї померлого.

3.2 Прийняття та поділ спадщини спадкоємцями

На думку Ярового Ярослава, інститут прийняття спадщини існує для забезпечення реалізації спадкоємцем своєї волі, спрямованої на те, щоб стати наступником спадкодавця в його правах та обов’язках. Саме у відношенні тих осіб, які вже реалізували своє право на прийняття спадщини, вступили у спадкові відносини, повною мірою застосовується термін «спадкоємець».

Прийняття спадщини відноситься до числа суб’єктивних прав спадкоємця, а не до його обов’язків, адже згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Лише у разі визнання спадщини від умерлим майном і переходу її у власність територіальної громади, остання не має право відмовитись від прийняття такого майна.

Прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, тобто таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обов’язки виключно у самого спадкоємця. Спадкоємець не може прийняти спадщину від імені іншої особи[23] .

Прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї. Іншими словами, в даному випадку закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщини тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спростувати таку презумпцію спадкодавець може шляхом звернення до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.

Оформлюючи своє право на спадщину, такий спадкоємець зобов’язаний підтвердити факт постійного проживання разом із спадкодавцем. Доказами можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавець проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживає разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують той факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Другим способом прийняття спадщини є подання заяви про її прийняття до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Цей спосіб застосовується спадкоємцями, які не мають права прийняття спадщини «автоматично», тобто не проживали із спадкодавцем на час прийняття спадщини. Водночас подання заяви до нотаріуса може бути додатковим доказом прийняття спадщини і тими спадкоємцями, які формально мають право на її прийняття[19;12].

Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Для таких спадкоємців загальний строк для прийняття спадщини триває до спливу шестимісячного строку, а якщо строк, що залишився, менший, ніж шість місяців, – строк для прийняття спадщини цими особами продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Водночас ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця. Для прийняття такого рішення суду про призначення спадкоємцеві додаткового строку, необхідні такі умови:

а) подання спадкоємцем позову про продовження даного строку. При цьому закон не вказує, хто саме має виступати в позові відповідачем. Імовірно, варто припустити, що відповідачем є інші спадкоємці, проте право на прийняття спадщини є абсолютним, а тому інші спадкоємці не можуть оспорити здійснення спадкоємцем цього права. Оскільки відповідач по таких категоріях справ не має і бути не може, доцільніше розглядати їх не в позовному порядку, а в порядку окремого провадження;

б) визнання судом поважності причин пропуску цього строку. Як свідчить судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: незнання спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини в силу не повідомлення його про це нотаріусом, перебування на військовій службі, у довготривалому відрядженні, хвороба, яка унеможливлювала звернення до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини тощо.

Слід звернути увагу на те, що у разі задоволення позову спадкоємця, суд, згідно норми ч. 3 ст. 1272 ЦК України, приймає рішення про надання додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини даним спадкоємцем. Ця норма свідчить про те, що спадкоємець, якому було призначено додатковий строк для прийняття спадщини, має лише право її прийняти і позбавлений права відмовитися від прийняття спадщини[13;28].

Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 4 постанови «Про практику розгляду судами справ про спадкування» роз’яснив, що при продовженні строку для прийняття спадщини суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, а у випадку, коли воно реалізоване, – на грошові суми.

Поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину.

Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин. Поділ спадщини застосовується лише у разі бажання спадкоємців одержати спадщину в натурі в особисту приватну власність або одержати грошову компенсацію.

ЦК України не містить окремих загальних вимог щодо форми правочину про поділ спадщини між спадкоємцями, тому він має підпорядкуватися загальним вимогам кодексу щодо форми правочинів. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило – ст. 1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд. При цьому закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. [19;10].


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-10696-7.html