Українські реферати

Відповідальність у міжнародному праві
Сторінка: 3
Розділ: Правознавство

3.Юридична підстава виникнення відповідальності (договірна природа)

Класичним прикладом такої відповідальності є, зокрема, наслідки огляду іноземних торговельних кораблів військовими кораблями інших держав у разі достатньої підозри, що судно займається піратством, у ст.110 Конвенції ООН з морського права 1982р.:

«1. За винятком випадків, коли акти втручання засновані на правах, встановлених міжнародними договорами, військовий корабель, що зустрів у відкритому морі іноземне судно, що користується повним імунітетом відповідно до статей 95 і 96, не має права піддавати його огляду, його огляду, якщо немає розумних підстав, що:

─ це судно займається піратством;

─ це судно займається работоргівлею;

─ це судно займається несанкціонованим віщанням, а держава прапора військового корабля має юрисдикцію відповідно до статті 109;

─ це судно не має національності.

У випадках що передбачаються в пункті 1, військовий корабель може провести перевірку права судна на його прапор. З цією метою він може надіслати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозри залишаються, він може провести детальний огляд на борту цього судна зі всією можливою обачністю.

Якщо підозри виявляються не обґрунтованими і за умови, що оглянуте судно не вчинило жодних дій, які виправдовували б ці підозри, йому повинні бути відшкодовані заподіяні збитки.

Випадках коли така підозра виявилася безпідставною, держава прапору військового судна має відшкодувати заподіяні збитки. Не менш чітко цей вид відповідальності ілюструє «абсолютна» відповідальність держави, яка запускає космічний об'єкт, за виплату компенсації за збитки, які цей космічний об'єкт завдав на поверхні землі або повітряному судну в польоті. Ст. 2 Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, заподіяні космічними об’єктами 1972 р.: «Запускаючи держава несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за ушкодження, заподіяного його космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну у польоті».

У доктрині часто таку відповідальність називають абсолютною або об’єктивною. Назви “об'єктивна” і “абсолютна” є некоректними. Останнім часом почала з’являтись критика подібних тверджень, утім, на жаль, далеко не завжди підкріплена належною аргументацією. Але недоліки аргументації не впливають власне на правильність оцінки. Дійсно, об’єктивною таку відповідальність називати не можна, оскільки, термін «об’єктивна відповідальність» застосовується абсолютно в іншому контексті.

В свою чергу, «абсолютна відповідальність» є просто некоректним терміном, який з позицій юриспруденції не має сенсу, оскільки існують випадки звільнення від відповідальності. Зокрема, такі випадки передбачені навіть у міжнародному космічному праві, положення якого щодо відповідальності вважаються найбільш жорсткими [1, c. 137].

Відповідальність за правомірну діяльність з 1978 р. розглядалась Комісією з міжнародного права, спеціальними доповідачами якої, після численних обговорень, представлено Проект статей про відповідальність держав за шкідливі наслідки діянь, не заборонених міжнародним правом.

Утім, як свідчить О.І.Тіунов, обговорення Генеральною Асамблеєю Проекту статей з цієї теми наочно розкрило велику кількість проблем у цій сфері та неприйняття її рядом держав. Через це Комісія вирішила спочатку розглянути питання про запобігання транскордонним збиткам від небезпечних видів діяльності.

Першою принципово важливою рисою відповідальності за правомірну діяльність є предмет діяльності – об’єкти підвищеної небезпеки. При завданні шкоди іншим державам цими об’єктами держави-власники об’єктів мають нести відповідальність навіть у тих випадках, коли в їх діяльності не було складу міжнародного правопорушення або між настанням їх діяльністю та настанням шкоди не було безпосереднього, прямого та недвозначного зв’язку.

Другою особливістю є підстави виникнення відповідальності: фактичною підставою для відповідальності за правомірну діяльність буде не діяння держави, а незалежна від неї подія, що призвела до заподіяння збитку.

При цьому подія повинна кваліфікуватись як непереборна сила; збитки повинні мати матеріальний характер; вимагається прямий зв'язок між аварією об'єкта підвищеної небезпеки та матеріальним збитком.

Третьою принципово важливою особливістю відповідальності за правомірну діяльність є її договірна природа: держава може нести відповідальність за правомірну діяльність виключно в тих випадках, коли висловлює на це явну, пряму і недвозначну згоду. На сьогодні подібна згода держав вже закріплена у великій кількості документів. Окрім раніше наведених двох, таку відповідальність передбачено:

Конвенцією про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні (Рим, 1952 р.);

Конвенцією про відповідальність щодо третіх осіб в галузі атомної енергетики (Париж, 1960);

Конвенцією про відповідальність операторів ядерних суден (Париж, 1962 р.);

Конвенцією про цивільну відповідальність за ядерні збитки (Відень, 1963 р.) та Додатковим протоколом до неї 1997 р.;

Конвенцією про цивільну відповідальність за збитки, заподіяні забрудненням нафтою (Брюссель, 1969 р.);

Конвенцією про додаткові відшкодування ядерних збитків (Відень, 1997 р.) тощо.

Це означає, що, як абсолютно правильно засвідчив Тіунов, на сьогодні у міжнародному праві не існує загальновизнаного принципу щодо відшкодування будь-якої шкоди, завданої без порушення міжнародно-правових зобов’язань. Існуючі угоди передбачають лише відповідальність за збитки, завдані джерелами підвищеної небезпеки.

Порядок визначення абсолютної відповідальності звичайно визначається в міжнародних договорах. При відсутності в них необхідних норм держава — причинитель збитку й потерпіла сторона на основі взаємної домовленості можуть удатися до традиційних способів визначення матеріальної відповідальності, застосовуваним при здійсненні звичайних деліктів. Абсолютної відповідальності як специфічному інституту міжнародного права властиві свої особливі форми: грошова компенсація, послуги, технічна допомога, надання різного роду матеріальних цінностей замість знищеного або ушкодженого майна, природних ресурсів і т.п.

Список використаної літератури

1. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К., 2002

2. Конвенция о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами, 1972

3. Конвенция ООН по морскому праву, 1982

4. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. - М., 2001

5. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Кулвер, 2004.

6. Маланчук, Пітер. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Видання сьоме. Переклад з англійської. - Харків, 2000

7. Міжнародне право / Під ред. А.В. Баймуратова. – Донецьк, 2008.

8. Міжнародне публічне право: за ред. Дмітрієва А. І., Муравйова В. І. – К. – 2000. – 560 c.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-10875-3.html