Українські реферати

Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя
Сторінка: 1
Розділ: Журналістика

Оскільки вивчення іноземної мови відбувається в умовах двоязиччя, а в деяких випадках триязиччя (тобто в умовах зіткнення 2-3 мовних систем) встановимо, як це впливає на здобуття нових навичок у вимові.

У зв’язку з двоязиччям широко розповсюджена думка про існування “важкої вимови” і “легкої вимови”. Рідна вимова завжди легко дається представникам даної мови і так чи інакше важко дається представнику іншої мови. Артикуляційні системи, що лежать в основі порівнювальних фонетичних систем можуть відрізнятися одна від одної в більшій чи меншій мірі, а інколи і співпадати.

В цьому і закладена порівнювана складність і легкість оволодіння вимової чужої мови. Проте справжні труднощі, що виникають при оволодінні іноземною вимовою, викликані перш за все нерозробленою методикою по вивченню вимови.

Л.В.Щерба приділяв велику увагу проблемі двоязиччя, що має прямий зв’язок з цілями і методикою по вивченню іноземних мов. Під “чистим двоязиччям” Л.В.Щерба розумів таке двоязиччя, яке створюється при паралельному, але незалежному одним від одного вивченням двох мов. Під “змішаним двоязиччям” він розумів двоязиччя, що створюється в результаті порівнюваного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на основі першої. В якості першої може бути рідна мова, тоді другою може виступати іноземна або розмовна (діалект) даної мови, і тоді другою буде письмова (літературна) мова. Очевидно, що в умовах школи ми маємо справу з двоязиччям. Л.В. Щерба, говорячи про таке двоязиччя, вважає, що якщо не вживати відповідні заходи, то іноземна мова, яка перебуває в стадії вивчення, виявиться змішаною “перш за все в області вимови”. Досвід показує, що змішання двох мов справді проявляється головним чином у вимові.

“В кінці кінців, - пише Щерба, - можна сказати, що навчитися правильно вимовляти… це все одно, що засвоїти ряд нових незвичних рухів, при чому так засвоїти їх, щоб вони стали рефлекторними, тобто звичними, щоб вони здійснювалися при мінімумі контролю свідомості”.

Помилки фонетичного складу

Автори літератури з методики навчання вимови в школі вважають, що недопустимо відступати від всього того, що включає бездоганна англійська вимова і вимагають абсолютно правильну вимову всіх форм.

Але чи можливо поставити перед учнями завдання оволодіти за час перебування в школі вмимовленням всіх англійських форм?

З точки зору строгих фонетичних вимог сама постановка завдання логічна, проте з точки зору реальних умов і можливостей вимога оволодіти повною нормою вимовляння всіх англійських фонем в школі виявляється непосильним завданням для учнів молодших класів, і тому його слід обмежити певними рамками обов’язкового і бажаного. Тільки вирішивши це завдання, можна поставити питання про характерні помилки в тих, хто вивчають фонемний склад англійської мови, саме який потрібно виправляти і попереджувати.

Для цього потрібно встановити місце кожного випадку неправильного вимовлення англійської фонеми і ролі такої помилки у викривленні і порушенні норми літературної вимови англійської мови.

Візьмемо приголосні форми [m], [b], [p], [k], [g], [t], [d], [n], [l], [f], [v], [s], [z], [j], [ſ], [tſ], [dz], тобто вісімнадцять фонем з двадцяти чотирьох приголосних. При більш ретельному дослідженні виявляється, що наближення їх вимовляння в якійсь мірі до відповідних українських звуків не вносить значних змін у зміст висловлюваного, за вийнятком тих випадків, коли учнів потрібно навчати апікально – альвеолярному устрою мови при вивченні більшості з цих фонем.

Помилки в голосних фонемах також не всі однаково впливатимуть на зміст висловлюваного, якщо навіть вимовляти їх з більш – менш відвертим українським акцентом. Такі фонеми як [e], [Л], [], [ei], [аi], [аu], [], тобто сім з двадцяти, не порушують комунікативну сторону англійського мовлення, якщо їх вимовляють з деяким відхиленням від абсолютної норми.

Для підтвердження висунутих положень нижче наведені приклади, де подані всі вказані приголосні і голосні, замінені українськими фонемами, що, однак, робить речення доступним для розуміння їх англійцями.

[ `men ken bai­ faiv ` paundz ¶v` keik]

[енд йет сам плежа фер ауа чайлд джейн]

[гестс шеа ауа кампені ту дей]

До свідомості англійця зміст цих речень дійде, звичайно, повністю, але він помітить іноземний (український) акцент. Нічого неймовірного в такій вимові іноземця для англійця немає, оскільки акцент в англійській мові він чує від представників ряду інших народів. З точки зору впливання чи не впливання неправильного вимовляння фонеми на зміст висловлюваного, якщо розглядати це питання не теоретично, а практично, до вже виділених фонем можна було б додати й ці [ ],[ ],[ ],[w],[h], оскільки вимовляння типу [e хай хаус], [ айм байин], [уай?], [вот тайм?], [містер Сміт] також не порушує комунікативну функцію цих слів в певному контексті. Вказані приклади можна зустріти і в нелітературній вимові самої Англії.

Фонема [h] в ряду поєднання дає звуки, які за своєю омофонічністю дають вульгарні смислові варіанти в українській мові. Вчителі знають, що інколи це викликає небажану реакцію в учнів. Вилучити цей мовний матеріал не можна, а тому необхідно обов’язково навчати учнів правильній вимові [h].

Фонема [ ] вимовлена як [н], наприклад, у “співаючи” має в англійській мові зовсім інше значення, що може двояко розумітися англійцем: я часто грішу замість я часто співаю.

Фонема [w], вимовлена як [в] може змінити значення слів, наприклад, [vent випустив замість [went] пішов чи [vi:l] телятина замість [wi:l] колесо.

Вимовляння [сей] замість [ei] порушить комунікативну функцію мови, оскільки [сей сей] замість [ ei sei] для англійця означатиме: говори, говори, а не вони говорять.

Фонеми [],[],[],[w],[h] і фрикативне, какумінальне [r] ми відносимо до фонем дальньої групи, тобто до тих іноземних фонем, устрої яких значно віддалені від укладів, звичних для рідних фонем. Для школярів це створює максимум новизни в артикуляції чи в акустичному ефекті. Відтворення цих форм потребує спеціальної настройки слуху та органів мови для первинного їх сприйняття і створення нових укладів. Подібних прикладів можна наводити дуже багато.

В міру розробки методичних прийомів по навчанню вимови школярів і при створенні в майбутньому досконаліших підручників для початкового періоду навчання з’явиться можливість збільшити вимоги до вчителя і учнів у відношенні розширення сфери обов’язкового і досконалого укладом, а звідси, розширення списку характерних помилок, що вимагають попередження.

Постановка питання про попередження помилок у вимові як загального методичного засобу правильного навчання вимови

Існуюча практика виправлення фонетичних помилок йде переважно емпіричним шляхом і виходить з факту, що в учня з’являються ті чи інші помилкові артикуляційні або інтонаційні викривлення, які необхідно виправити до норми.

Численність помилок з перших кроків навчання і протягом всього періоду оволодіння навиками вимовляння слід віднести головним чином за рахунок недостатнього вивчення методів навчання, особливо на початковій стадії.

В методичній літературі можна зустріти тільки окремі висловлювання про необхідність попередження відхилень в навичках висловлення рідної й іноземної мов. Наприклад, прихильником попередження помилок був А.Монігетті, який писав: “ Ні в якому разі не варто йти шляхом, що встановився в шкільній практиці, - вдаватися в кращому випадку після того, як вичерпані всі засоби наслідувальної техніки, а в усіх випадках попереджати ймовірну помилку, попереджаючи її поясненням артикуляції цих звуків”

Таким чином для того, щоб навчити правильній вимові з мінімальним допущенням помилок, необхідно розробити методику попередження помилок у вимові. Це скорочує час, відведений на виправлення і робить останнє більш конкретним.

Помилки у вимові в учнів з’являються при читанні в слух і в усному мовленні. Вчитель повинен або весь час зупиняти учня, вказуючи йому на кожну помилку, або не зупиняти його, не звертаючи увагу на помилки взагалі. В першому випадку в учня складається враження, що у нього все неправильно, а в другому, навпаки, - він читає чи розмовляє без помилок.

Вихід з цього зачарованого кола може бути знайдено тільки при використанні методу попереджувального навчання, при якому один раз утворені артикуляційна база і устрої будуть вести до правильної вимови фонеми в будь-якому слові.

Принцип розробки методичних прийомів попередження помилок у вимові

Оскільки абсолютна новизна артикуляції при порівнянні двох фонемних систем стосується рідкісних виключень і часто відноситься тільки до окремих значимих елементів артикуляції іноземної фонеми, помилкове вживання фонем, наприклад, [с] замість [], [д] замість [], [н] замість [], [в] замість [w], [р] замість [r], [х] замість [h] має бути використане в цілях порівняння, попередження і виправлення помилок.

Крім того, вчитель повинен в методичних цілях використовувати випадкове відтворення звуків, що збігаються з фонемами іноземної мови. Так, наприклад, природний сміх на видосі, часто точно відтворює в своєму першому елементі фонему [] і т. п. Таким чином, методичні прийоми для попередження помилок у вимові можуть використовувати приховані фізіологічні ресурси рідної артикуляційної бази і допускають тимчасове порівняння незнайомих фонем з рідними в цілях їх більш випуклого розрізнення.

В працях вітчизняних філологів, психологів, лінгвіністів і методистів наявні висловлювання, що підтверджують необхідність членування артикуляції по елементах для більш легкого оволодіння нею.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-1907-1.html