Українські реферати

Світова велич і фатальна помилка Богдана Хмельницького
Сторінка: 1
Розділ: Історія України

Жодний з історичних діячів України давніх століть не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених про нього праць. Важко навіть перелічити види наукових розвідок і творів художньої літератури й мистецтва, в яких описується, досліджується, змальовується, згадується постать великого гетьмана. Наукові монографії, статті, розвідки й документальні публікації, записки, мемуари й спогади... Народ у своїй творчості: історичних піснях, думах, легендах, переказах, у прикладному мистецтві завжди приділяв особливу увагу славетному сину української землі. Про нього написано романи, повісті, оповідання, поеми, драми, створено кінострічки, картини й скульптури.

Коли б хто-небудь спробував зробити карту місць, де виникали всі ці наукові; літературні та мистецькі твори про Богдана Хмельницького, то довелося б включити до неї багато країн світу. Цей загальнолюдський доробок свідчить про глобальний інтерес до нашого славного предка, світовий характер подій, у центрі яких він перебував. «Так ось оце той Хмель, що його слава та ім'я лунають по світу»,— писав його сучасник Павло Алеппський, арабський мандрівник XVII ст.

Історія підняла на своїх хвилях українського гетьмана насамперед тому, що він утілив прогресивні вимоги свого часу в історичній обстановці тогочасної України. Богдан Хмельницький належав до тих типових постатей доби, що дала світові в різних країнах видатних діячів політики, науки, культури, наділених найрізноманітнішими талантами.

На цьому історичному діячеві зійшлися прагнення, зусилля, інтереси всього українського суспільства XVII ст. Водночас він сам був породженням цієї доби. Українське життя XVI—XVII ст. виховало його саме таким, яким він став, — вождем повсталого українського народу в боротьбі за визволення від іноземного панування.

Народився Богдан Хмельницький у 1595 р. Однак досі документально не встановлено, де саме побачив уперше світ майбутній гетьман України. Існує кілька припущень. Проте відомо, де пройшов перший період його життя, в яких умовах формувалася непересічна індивідуальність.

Батько Богдана — Михайло Хмельницький, який служив осадником у корсунсько-чигиринського старости магната Яна Даниловича, засновував (осаджував) нові поселення на українських землях, що потрапили до рук польського феодала Даниловича за королівськими даруваннями. Михайло Хмельницький осадив містечко Чигирин, а пізніше, коли став чигиринським підстаростою, хутір Су ботів, що став його родовим маєтком.

Чигиринщина тоді була степовим прикордонням, поряд із яким розкинулося Дике поле, де царювали хижі татарські орди. Не випадково поселенцями на Чигирин-щині були переважно селяни-втікачі, які, рятуючись від феодально-кріпосницького гноблення, шукали вільного життя на незаселених, хоч і небезпечних землях. Щоб привабити таких поселенців, феодали змушені були надавати їм пільги, звільняти від податків і повинностей на десять, двадцять і більше років. Тому навіть тут, у феодальних маєтках, хоч і тимчасово, селяни відчували себе вільними від панського ярма. Проте переважаючим населенням цих міст, як і взагалі Черкащини та Канівщини, були козаки. Вільні виробники, вони не визнавали панської влади, мали своє самоврядування, свої закони.

Богдан Хмельницький з дитинства вбирав у себе це вільне повітря покозачепої України. Тим більше, що мати його — дружина Михайла Хмельницького — була козачкою з Переяслава. Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя степового прикордоння, де виживали, витримували найсміливіші, мужні, міцні люди. Ось і виріс із Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба. На цій землі набрав Богдан і першого військового досвіду, оскільки все населення прикордоння було озброєне й брало участь в обороні країни.

Безперечно, козацьке оточення справило великий вплив на формування характеру майбутнього гетьмана, збагачення його життєвого досвіду. Пройде недовгий час, і він, що був за походженням дрібним шляхтичем, назавжди пов'яже своє життя з козацтвом.

Потім Богдан навчався в українській школі, де саме — невідомо, але на це вказує лексика його листів — тогочасна українська літературна мова. Вчився Богдан і в єзуїтському колегіумі у Львові, пройшов там класи граматики, поетики й риторики, добре засвоїв латинську мову, що була тоді міжнародною літературною мовою й мовою тогочасної дипломатії. Венеціанський посол Віміна, що приїздив до Чигирина в 1650 р., вже під час визвольної війни, доповідав, що переговори з ним Богдан Хмельницький вів латинською мовою. А ще раніше французький посол де Бріжі, що зустрічався з Хмельницьким у Варшаві в 1641 р., засвідчує добре знання ним латинської мови й називає його «людиною освіченою, розумною».

Єзуїтські колегіуми в Україні створювалися польсько-шляхетським урядом для боротьби проти православ'я, проти української культури, з метою окатоличення та ополячення української молоді. Однак світ чужої віри не заполонив душу молодого Хмельницького, який пізніше, в ході війни, вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території України.

Молодий Хмельницький не тільки спостерігав неволю, гноблення і страждання. Він і на собі особисто відчув нещастя й горе, трагедію народу, його пекучі рани. Поневірявся Хмельницький в турецькому полоні. В бою під Цецорою, у Молдавії, в жовтні 1620 р., коли польське військо гетьмана Жолкевського, а з ним і загін «охочих стрільців» із Чигиринщини, було розбите турецько-татарськими військами, Богдана та його батька захопили в полон. Сам Богдан потім розповідав, що він «лютої неволі два роки зазнав», перебуваючи в Константинополі — на одній із галер турецького флоту. Викуплений запорожцями з неволі, Богдан повернувся додому, оволодівши турецькою й татарською мовами та сповнений ненависті до агресорів і свідомості близької нещадної боротьби з ними.

Справді, Богдан Хмельницький не раз візьме участь у козацьких походах на султанську Туреччину та Кримське ханство, виступаючи керівником деяких з цих походів. Козацькі війни з султанською Туреччиною та Кримським ханством були важливою ланкою загальноєвропейської боротьби з турецькою навалою. Козаки відвертали значні сили Туреччини, зокрема майже увесь її флот, од Європи й тим самим сковували агресивні наміри Порти.

Богдан зазнав також переслідування та свавілля польських панів. Коронний гетьман Станіслав Конецпольський та його син Олександр руками своїх урядників пограбували ,й. спалили хутір Суботів, забили канчуками Богданового сина, а його самого переслідували, наче хижого звіра. Він відчув цілковиту безпорадність легальним шляхом добитися справедливості там, де панувало беззаконня магнатів.

Однак не особиста образа штовхнула Хмельницького на повстання проти польської шляхти. Визвольна боротьба українського народу стала для нього справою життя Ще в далекі роки юнацтва. По суті, майже півстолітній період життя Богдана Хмельницького до визвольної війни хронологічно вкладається в період козацько-селянських повстань, які почалися наприкінці XVI ст. й тривали до 1638 р.

Одне з перших з цих повстань (1594—1596 років), кероване Северином Наливайком, можна було б вважати своєрідним салютом на честь народження людини, якій судилося в майбутньому довести до найвищого злету боротьбу, що почалася в перший рік її життя. «Він був пособником Тараса», — свідчить сучасник — польський історик Коховський про участь Богдана Хмельницького в Переяславській битві 1630 р., в якій повсталі, керовані Тарасом Федоровичем (Трясилом), перемогли польсько-шляхетські війська, очолювані Конецпольським. У повстаннях 1637—1638 років Богдан Хмельницький відіграв керівну роль, займаючи видатне становище серед козацької старшини.

Участь у козацько-селянських війнах відіграла важливу роль у формуванні Хмельницького як державного діяча, політика, полководця. Ці війни мали міжнародне значення й набули загальноєвропейського резонансу. До визвольної боротьби українського народу постійну зацікавленість виявили держави, які визначали тоді політичний клімат європейського континенту, — Франція, Іспанія, Швеція, Росія й особливо Ватікан.

Річ Посполита, що приєдналася до агресивного католицького феодального табору контрреформації, який очолювали Ватікан і династія Габсбургів, з останньої чверті XVI ст. перетворилася на «східний бастіон» феодальної кріпосницької реакції в Європі.

Політичні діячі й дипломати, оцінюючи, зокрема, повстання 1630 р., в якому брав участь 35-річний Богдан Хмельницький, робили висновок, що внаслідок виступу українського народу було поставлене під загрозу саме існування шляхетської Польщі. Блискучі успіхи козаків у визвольній боротьбі сприяли швидкому зростанню їхньої військової репутації в Західній Європі. Володарі європейських країн прагнули перетягти їх на свою службу, серед них — шведський король, що називав козаків «дияволами», правителі Трансільванії та Голландії.

Наприкінці Тридцятилітньої війни, в 1645—1646 роках, козацький корпус, який очолив Богдан Хмельницький, був залучений на французьку службу й у складі війська принца Конде брав участь в облозі та штурмі фортеці Дюнкерка.

Отже, Богдан Хмельницький ще до Визвольної війни 1648—1657 років розумівся на політичній ситуації європейського континенту, збагнув місце і роль України в змінах цієї ситуації. Він пройшов добру школу міжнародних відносин у Запорозькому Війську, оскільки запорозьке козацтво здавна намагалося провадити свою, незалежну від уряду Речі Посполитої зовнішню політику. Вже у 1637 р. Хмельницький був генеральним писарем і не тільки керував військовою канцелярією, а й здіснював листування з іншими державами, вів переговори з іноземними послами.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-2173-1.html