Українські реферати

Сальвадор Далі
Сторінка: 2
Розділ: Образотворче мистецтво

Довіра до ірраціонального, преклоніння перед ним як перед джерелом творчості було в Далі абсолютним, що не допускає ніяких компромісів. "Усі мої домагання в області живопису полягають у тому, щоб матеріалізувати із самою войовничою владністю і точністю деталей образи конкретної ірраціональності"(3).

Це, по суті справи, клятва вірності фрейдизму. Вважається і не без основ, що саме Сальвадор Далі був чи ледве не головним провідником фрейдистских поглядів у мистецтві ХХ століття. Не випадково він був єдиним із сучасних художників, хто зумів зустрінеться зі старим, хворим і замкнутим Фрейдом у його лондонському будинку в 1936 році. У той же самий час Далі удостоївся схвального згадування Фрейда в його листі до Стефану Цвейгу - теж випадок унікальний, оскільки Фрейд зовсім не цікавився сучасними йому плинами живопису.

По визнанню Далі, для нього світ ідей Фрейда означав стільки ж, скільки мир Священного Писання означав для середньовічних чи художників мир антиний міфології - для художників Відродження.

Проявом цього внутрішнього зв'язку є і та обставина, що Далі часто цитує, перефразує, переказує думки Фрейда у своєму "Щоденнику". Приміром, Далі пише: "Помилки завжди мають у собі щось священне. Ніколи не намагайтеся виправляти їх. Навпаки: їх варто раціоналізувати й узагальнювати. Після того стане можливим сублімувати їхній"(3). Це одна із самих загальновідомих ідей фрейдизму, відповідно до якої помилки, обмовки, гостроти - суть неконтрольовані викиди киплячої, що бродить матерії підсвідомості, що у такий спосіб прориває застиглу кірку "Его". Не дивно тому, що "Щоденник" відкривається цитатою Фрейда. Далі відносився до Фрейда, по суті справи, як до духівника і ніколи ні в чому не виявив неслухняності, не засумнівався в жодному слові.

Далі дозволяв собі бути нешанобливим до кого завгодно, він доходив до меж сюрреалістичної розкутості, апелюючи у своєму живописі чи словесних висловленнях до яких завгодно "володарів дум".

Серед великих людей він почитав беззастережно одного тільки Фрейда - подібно тому як серед родичів і близьких людей він ніколи не зачепив одну лише "Галарину". Можна привести й інші приклади шанування Фрейда Сальвадором Далі й інших сюрреалістів. Ідеї віденського психолога і мислителя мали особливий сенс для цих людей, тому що фрейдизм був життєво важливий для сюрреалістів і був, бути може, одним з головних факторів підйому й успіху їхньої доктрини. Однак було би спрощенням думати, що сюрреалісти працювали по рецептах чи Фрейда "ілюстрували" його ідеї. Фрейдизм допомагав їм в іншому плані.

Самі концепції сюрреалістів одержували могутню підтримку з боку психоаналізу й інших відкриттів фрейдизму. І перед собою і перед іншими вони одержували вагомі підтвердження правильності своїх устремлінь. Вони не могли не помітити, що "випадкові" методи раннього сюрреалізму (напр. фроттаж) відповідали фрейдовській методиці "вільних асоціацій", що вживалася при вивченні внутрішнього світу людини. Коли пізніше в мистецтві Далі й ін. художників стверджувався принцип ілюзіоністського "фотографування несвідомого", те не можна не згадати про те, що психоаналіз виробив техніку "документального реконструювання " сновидінь. Крім того, психоаналіз звертав першорядну увагу саме на ті стани душі, що насамперед цікавили і сюрреалістів (сон, психічні розлади, дитяча ментальність, первісна психіка, вільна від обмежень і заборон цивілізації). Таким чином, не можна не визнати паралельності інтересів, точок зору, методів і висновків сюрреалізму і фрейдизму.

Досвідчені дані чудового психолога, його проникливість, глибоке знання людської натури підтверджували й освячували устремління сюрреалістів. Більш сильного союзника важко було знайти.

Обновлена Фрейдом психологія залучала до себе широка увага і виглядала як новий погляд на людину, на його історію, його релігію, його мистецтво. Нова психологія доводила, що несвідоме життя людей - бурхлива, активна і багато в чому визначальна поводження, ідеї, творчі можливості людини - розвивається за таким законами, що не мають нічого загального ні з мораллю, ні з розумом, ні з "вічними цінностями". Фрейдизм приводив до того висновку, що найбільший на світі праведник підсвідомо байдужий до заповідей моралі, а кращому мислителю розум не стільки допомагає, скільки заважає.

Європейське людство вже давно було занурено в суперечки про сутність,

межах і необхідності моральності: імморалізм Фрідріха Ніцше мало кого залишив байдужим. Але фрейдизм викликав більш широкий резонанс. Він не був просто філософською тезою. Він був більш-менш науковим плином, він пропонував і прогнозував досвідчену перевірюваність своїх постулатів і висновків, він розробляв клінічні методи впливу на психіку - методи, що давали безсумнівний успіх. Фрейдизм укоренився не тільки на університетських кафедрах і у свідомості інтелектуалів, вона нестримно завойовував собі місце в більш широких сферах суспільного буття. І він виключав мораль і розум із самих основ життєдіяльності людини, вважаючи їх вторинними і багато в чому навіть обтяжними утвореннями цивілізації.

Родина, релігія, держава, заповіді, правила етики, логічні поняття, естетичні норми з позицій фрейдизму випливало розуміти як щось умовне. Безумовна ж і абсолютна несвідоме життя з усіма своїми особливими законами, що склалися задовго до того, як з'явилися поняття про добро і зло, про бога, про розум. Фрейдизм переконливо доводив, що не можна недооцінювати значення чи підсвідомості вважати його чимось другорядним. Воно не рудимент, не атавізм, що зрідка проривається в снах, обмовках, хворобливих маніях. Фрейдизм відкрив дорогу "фрейдистської історії мистецтва". Завдяки фрейдизму сюрреалізм одержав можливість наполягати на тому, що він не необґрунтована фантазія, не вигадка анархістів, а нове слово в розумінні людини, мистецтва, історії, думки. Це була така солідна опора, що вже не приходиться дивуватися впливовості і поширеності сюрреалізму, його всеохоплення до середини ХХ століття.

Далі і ніцшеанство.

Вище вже було сказано, що європейська культура XX в. зазнала впливу від філолофсько-художнього Фрідріха Ніцше, що у своїх добутках ("По ту сторону добра і зла" 1886р.) виступав із критикою буржуазної культури і проповідував естетичний імморалізм, тобто нігілістичне відношення до всяких моральних принципів. У книзі "Так говорив Заратустра" 1883-84р. Ніцше створив міф про "надлюдину", при цьому культ сильної особистості сполучався в нього з романтичним ідеалом "людини майбутнього".

Сальвадор Далі був послідовним представником ніцшеанства ХХ ст. Далі читав і почитав Ф.Ніцше, вів з ним діалоги у своїх картинах і своїх писаннях. У "Щоденнику одного генія" неодноразово згадується Ніцше. Далі писав:"Заратустра здавався мені героєм грандіозних масштбів, чиєю величчю душі я щиро захоплювався... Настане день і я перевершу його своєю величчю!"(3). Слова "надлюдин - сенс життя"(4) - стали одним з девізів Далі. У його "Щоденнику" читаємо: "Саме головне на світі - це Гала і Далі. Потім йде однієї Далі. А на' третім місці - всі інші, розуміється включаючи і нас двох". І зрозуміло, що геніальнійший з геніїв, рятівник людства і творець нової світобудови не зобов'язаний підкорятися правилам поведінки всіх інших людей. Сальвадор Далі неухильно пам'ятає про цьому і постійно нагадує про свою винятковість дуже своєрідними способами: розповідає про тім, про що "не прийнято" говорити через заборони, що накладаються соромом, пише на одній зі своїх картин: "Я ненавиджу свою матір", що щиро любив, робить учинки, що шокують публіку,, наприклад, прибуває в Сорбонну на свою лекцію про "Мереживницю" Носороге і Носорогу на білому "ролс-ройсе", набитому тисячью качанов кольорової чи капусти стріляє на Монмартре з аркебузи по гравірувальному камені, створюючи тим самим ілюстрації до "Дон Кихоту".

Сюрреалізм Сальвадору Далі

Сам Далі так пише про те, як починалася його сюрреалістична творчість: "Але от случилося те, чому призначене було случитися, - з'явився Далі. Сюрреаліст до мозку кіст, спонукуваний ніцшеанской "волею до влади", він проголосив необмежену волю від якого-небудь естетического чи морального примуса і заявив, що можна йти до кінця, до самих крайніх, екстремальних меж у будь-якому творчому експерименті, не піклуючись ні про яку чи послідовність наступності"(3).

Для сюрреалізму в тім виді, як його сповідав Далі, немає ні політики, ні інтимного життя, ні естетики, ні історії, ні техніки і нічого іншого. Є тільки Сюрреалістична Творчість, що перетворює в щось нове всі те, до чого воно доторкається.

Далі доторкався буквально до усьому, що було істотно для людини його часу. Його картини не обійшли таких тим, як сексуальна революція ("Загадка бажання", "Великий мастурбатор") і громадянські війни ("Обличчя війни", "Передчуття громадянської війни"), атомна бомба ("Ядерний хрест") і нацизм ("Загадка Гітлера"), католицька віра ("Розп'яття", "Христос св. Іоанна") і наука, класичне мистецтво музеїв і навіть готування їжі. І майже про усьому він висловлював щось немислиме, щось шокирующее практично всіх розсудливих людей. І цей виклик був не тільки його особистою справою, це було метою сюрреалізму. Далі дійсно був сюрреалістом до мозку кіст. У сюрреалістичні образи перетворювалося усе, що він чи робив говорив. Далі всерйоз пестував і культивував своє сюрреалістичне "Я" тими самими способами, що особливо цінувалися і шанувалися всіма сюрреалістами. В очах "розумних і моральних" людей радикальна філософія сюрреалізму, узята зовсім серйозно і без усяких застережень (як у Далі), викликає протест.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-3468-2.html