Українські реферати

Євген Коновалець - символ української нації
Сторінка: 1
Розділ: Українознавство

На межі століть коли Україна була поділена між різними державами-сусідами 14 червня 1891 р. в галицько-українському селі Зашкові поблизу Львова, народився Євген Коновалець. В сім'ї галицької інтелегенції, де дід о.Михайло Коновалець був довгі роки греко-католицьким парохом, а батько Михайло був управителем місцевої народної школи, Євген Коновалець отримав з молоком матері любов до України, яка на той час перебувала під окупацією. Мати Євгена, Марія, походила з українського священичого роду Венгриновських. Брат Євгенового батька, о. Володимир Коновалець, який брав дуже активну участь в українському громадському і політичному житті і мав великий вплив на Євгена, був парохом села Малехів, а другий стрий Євгена, о. Орест Коновалець, був парохом села Страдче.

У своєму рідному селі Зашків закінчив Євген Коновалець в 1901 р. народню школу. По закінчені народньої школи Євген переїзжає до Львова, де він навчається українській Академічній гімназії, яку він закінчив 1909 р. В науці Євген був весь час одним із найкращих учнів. Як повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, - «Українці, мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя».

Але в вимогах супроти себе самого й супроти своїх товаришів Євген Коновалець не спиняється на конечності належного засвоєння собі шкільної науки. Він звертає увагу на те, що сучасне політичне положення українського народу зобов'язує морально теж кожного українського студента, а то вже й гімназиста, бути активним працівником на народній ниві; суспільно-політичні ж українські діячі не сміють бути дилетантами, неуками; вони мусять мати належні підстави політичної освіти.

А тому вже в сьомій гімназійній бере Євген Коновалець активну участь у праці таємних студентських гуртків, ціллю яких було ширити політичну свідомість й політичну освіту.

Модним були в той час як в Галичині так й великій Україні соціалістичні кличі. Але в Євгена Коновальця не викликали вони захоплення ніколи. Соціалістична доктрина «класової боротьби» була зовсім чужою українській духовності і могла тільки штучно насаджуватись серед українців при допомозі демагогії. Не писання Драгоманова, Маркса, Енгельса, але політичні поеми Тараса Шевченка, ідеологічно-програмову брошуру «Самостійна Україна» та політичні видання наддніпрянської Української Народньої Партії, що друкувались у Львові, вивчав Євген Коновалець сам і доручав вивчати, як підстави політичного знання українського інтелеґента.

Склавши матуру, Євген Коновалець стає секретарем львівської філії «Просвіти» і поширює просвітницьку роботу, яку він в своєму рідному селі Зашкові. В 1909 р. по закінчені гімназії Євген записується на студії права до Львівського університету, які він закінчив в 1914 р. Вибух війни в 1914 р. не дали йому можливості довчитися в університеті і отримати диплом доктора права. Під час навчання він завжди активно брав участь громадсько-політичному політичному житті. Дуже великий вплив на молодого Коновальця мали праці Дмитра Донцова, який в той час перебував в Галичині, на еміграції.

В 1912 р. покликано Євгена Коновальця до військової служби в австрійській армії. Як студент відслужив він однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступенем четаря («лейтенант») повернувся до «цивіля» кінчати перервані студії.

Військова служба звернула Євгенові Коновальцеві увагу на те, що українській молоді конечно мати теж військову підготовку: можливість вибуху війни між Австрією й Росією ставала все більш реальною, а в випадку війни українці мусять мати свої військові частини. Тому ініціює він зорганізування окремого студентського товариства для військового вишколу його членів, під назвою «Січові Стрільці» Його ініціативу підхоплюють швидко спортово-руханкові товариства «Січ» і «Сокіл», які творять такі ж відділи для військового вишколу під назвою «Січові Стрільці» як секції січових і сокільських гнізд і в скорому часі вся Галичина вкривається сіткою військово-вишкільних організацій «Січових Стрільців». Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту в ні одній із цих формацій; а однак всі «Січові Стрільці» визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником.

Та не на терені галицької України, а в золотоверхому Києві призначила доля Євгенові Коновальцеві відіграти важливу в історії всієї української нації ролю. Тому туди, на схід, повела його доля своїми дивними шляхами.

З вибухом війни між Австрією й Росією покликано Євгена Коновальця до військової служби в 35-тому полку «Крайової Оборони» («Ляндвери»). Перебуваючи перший місяць із своєю частиною у Львові, він був наочним свідком формування із вишколюваних у відділах «Січових Стрільців», але перейти з загально-австрійської «Крайової Оборони» до українського легіону УСС, як цього він бажав, військове командування йому не дозволело.

Вже в першому місяці війни прийшлось Є. Коновальцеві пережити перший важкий удар: австрійська, а точніше польська поліція заарештувала його батька Михайла та стрия о. Володимира Коновальця і, хоч оба вони були загально відомими ворогами москофільства й самої Росії, відставила обох їх до табору інтернованих у Талергофі як непевних щодо їхнього австрійського патріотизму.

В вересні 1914 р. австрійські війська відступили зі Львова в Карпати. Під час того відступу, та в час боїв у Карпатах, доводилось Євгенові Коновальцеві бачити трагедію галицьких українців, що падали жертвою польсько-мадярського шовінізму: на підставі злобних доносів місцевих польських шовіністів мадярська військова жандармерія арештувала свідоміших українських селян і зараз же їх, мужчин, жінок, а то й дітей - вішали як... російських шпигунів.

Наприкінці квітня 1915 р., під час боїв за гору Маківку у Карпатах, він попав у російський полон і опинився в таборі воєннополонених біля м. Царицин, над Волгою.

Після вибуху Російської революції, українські полонені почали одинцем втікати з табору в Царицині і їхати до Києва, в надії, що їх приймуть до Української армії. Великим прихильником служби в Українській армії був Євген Коновалець і він навіть писав у цій справі до Української Центральної Ради. Врешті отримавши відпустку, він поїхав до Києва на початку липня 1917 р., щоб отримати згоду на створення військової частини з полонених українців-галичан. Свій плян у цій справі він вручив С. Петлюрі і повернувся до табору в Царицині.

У вересні 1917 р. Є.Коновалець знову поїхав до Києва, щоб домагатися створення військової частини з галичан. Щойно 12 листопада 1917 р. С. Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення такої військової частини. Поволі почався набір добровольців. Євген Коновалець вступив у курінь Січових Стрільців звичайним вояком. Уже в грудні 1917 р. курінь мав біля 500 чоловік. Туди записалося багато колишніх вояків і старших Українських Січових Стрільців, що були також у полоні.

Існування куреня (батальйону) не було певним, появилися «солдатські ради» (совєти), на загальному зібранні (вічу) куреня 19-го січня 1918 р. було рішено усунути «солдатські ради», обрано «стрілецьку раду» і замінено команданта курення (Ол. Лисенка). Новим командантом обрано Євгена Коновальця. Зразу після того у курені заведено порядок, дисципліну. Курінь Січових Стрільців став одною з головних військових частин, які, з допомогою гайдамаків С. Петлюри, зуміли взяти «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві.

Із того часу ім'я Коновальця тісно пов'язане з куренем, потім дивізією Січових Стрільців, яка розвинулася в корпус, що його деколи називали «Осадчим корпусом отамана Коновальця». Ранґу полковника отримав він від української влади.

Ми ж будемо зупинятися на подальшій долі Корпусу Січових Стрільців, який був роззброєний поляками у грудні 1919 р. Для нашої теми важливо ствердити, що увесь цей час Є. Коновалець був у контакті з численними офіцерами і підофіцерами Січових Стрільців, як галичан так і наддніпрянців, які були справжніми патріотами та самостійниками.

Роззброєння корпусу Січових Стрільців було більше формальною справою, бо український уряд рішив ліквідувати регулярну армію і перейти до партизанської форми боротьби. Тому на нараді старшин Корпусу Січових Стрільців - ще перед розброєнням була прийнята постанова про формальне розв'язанням Корпусом. Його члени - офіцери і солдати - опинилися в таборі інтернованих б. Луцька. За якийсь час не лише офіцери, але і вояки були звільнені з табору інтернованих і багато з них виїхало до Чехо-Словаччини. До Чехо-Словаччини виїхав також Євген Коновалець та члени Стрілецької Ради. Їх не покидала ідея дальше боротися за визволення і незалежність України.

На останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося в Празі в липні 1920 р. під проводом Полк. Є. Коновальця обговорено конкретний плян дальшої боротьби. Полк. Коновалець об'єктивно з'ясував ситуацію і можливості боротьби в обставинах польської і радянської окупації. Він запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.

Так прийшло до створення Української Військової Організації (УВО). Основою структури цієї організації були члени командантського складу Корпусу Січових Стрільців. З них Коновалець оформлював групи активістів, які в Україні мали творити ядро підпільної діяльності відповідно на обставини.

Командири і вояки почали повертатися на Рідні Землі. У червні 1921 р. також і полк. Є. Коновалець повернувся до Галичини і віддав всі свої сили, щоб поширити і зміцнити структуру УВО.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-4355-1.html