Українські реферати

Професійне та народне мистецтво
Сторінка: 1
Розділ: Культура

Зміст

Вступ.

1. Народне мистецтво

2. Професійне мистецтво

2.1 Архітектура

2.2 Скульптура

2.3 Живопис

2.4 Музика

2.5 Хореографія

2.6 Театр

2.7 Кінематограф

2.8 Література

Висновки

Список використаної літератури

1 Народне мистецтво

Мистецтво як феномен людської свідомості єдине у своїй всезагальності. Етнічне, національне і загальнолюдське становлять його сутнісну основу, відбивають історію та характер зв'язку спільності людей і типи їх художньої самосвідомості.

Етнічне - це те, що пов'язане з належністю до певного народу. У нинішній час увага до етносу, етнічних ознак в народонаселенні планети надзвичайно велика, оскільки нових форм набуває рівень міжетнічних відносин. Конфліктні ситуації і спалахи суперечностей, що час від часу виникають на міжетнічній основі, змушують людство спільними зусиллями шукати шляхи взаємоприйнятих рішень як локальних, так і глобальних проблем, аби зберегти наявне і створити умови для подальшого примноження цінностей загальнолюдської культури.

Отже, в епіцентрі уваги до етносу, що є фундаментальною клітиною в аналізі таких спільностей, як плем'я, народність, нація, виявився не лише зміст цього поняття, а й діалектичність переходу до більш загальних категорій – міжетнічних, міжнаціональних зв'язків у загальнолюдській єдності.

Кожен етнос і кожна нація в загальносвітовомулюдському потоці творення життя у притаманних їм формах і особливостях мають своє призначення. Тому й не послаблюється загальний інтерес до етносу, зумовленого мовними, природженими особливостями, набутим нормативним досвідом і психологією звичаїв, традицій, а також породженим у їхньому лоні естетичним та художнім світовідношенням.

З одного боку, в етносі як замкненій в собі одиничності вбачається цілісність, з іншого – у ньому наявний типологізм, взаємовімінності. Серед багатьох властивостей, притаманних різним спільностям, слід назвати передусім диференціюючі,що характеризуються стійкістю. Саме вона, стійкість, а також тенденція до витривалості за будь-яких несприятливих умов, асимілятивних впливів, нищівних бур і війн є сутнісною основою етносу. До того ж стійкість не лише у розумінні протиставлення утискам, вироблення своєрідного етнічного «інстинкту» самозбереження природних родових ознак, мови, традицій, народних джерел художнього світосприйняття, моральних звичаїв, любові до рідної землі. А стійкість (що є не найголовнішим) у розумінні здатності етносу вбирати в себе і перетворювати в неповторну цінність органічний сплав естетичного досвіду своїх поколінь й інших племен, націй, народів.

Мистецтву притаманна неодмінна якість – нести в собі конкретне вираження художнього генія, художніх прагнень народу. Воно також обов'язково має відповідний культурно-історичний ґрунт, на якому завдяки зусиллям творців проростають зерна нових надбань і досягнень. етнічне не уникає взаємодії з ним, бо не є чимось ту філософічність вселюдського, яку можна охарактеризувати як начало буття в мистецтві. Цінність і показовість етнічного для мистецтва полягає в тому, що воно становить органічну цілісність засвоєних монолітів, які прийшли шліфування часом, усе більше набираючи виразності у своїй самородності. Досвід усної народної творчості в широкому спектрі видів і жанрів, що нерідко паралельно йдуть з видами і жанрами професійного мистецтва, найкращим чином підтверджує цю думку. Водночас враховуючи те, що кожен народ так чи інакше був включений у загальносвітову систему фольклоро- і міфотворення, то саме цей феномен духовно-естетичного синкретизму послужить одним з найпереконливіших підтверджень того, як етнічне, перебуваючи в постійному русі і навіть змінам, зберігає себе в контексті загальнолюдських спільнот. Етнічне і фольклор настільки ж наближені, наскільки й потенційно різні в константах неповторного – того,що є колективною творчістю групи людей в мові, одязі, звичаях, обрядовості тощо, не кажучи вже про пряме чи опосередковане перенесення народного художнього світосприймання в ужиткове мистецтво архітектуру, в ритуал святковості.

Як правило, звертається увага на спільність естетичних побутово-практичних функцій, особливо у сфері художніх промислів. Етнічний момент у художній промислах (гончарство, ткацтво, художня обробка металу і дерева тощо) допомагає виокремити саме те що вони пов’язані з стійкістю і своєрідністю, завдяки яким новим поколінням передаються у спадок та розуміння знаковості (орнамент на посуді, рушниках, одязі та ін.)

На території України, всупереч стихіям і віддаленості часу, зберігаються неоціненні пам’ятки історії, здатні утримувати в собі інформацію етногенезу культури. В них закарбовані найбільш вірогідні уявлення про естетичні уподобання, ієрархічні відносини роду, про ошатний одяг знатних осіб. Звертає на себе увагу величезна насиченість інформативністю у справі вивчення не лише етнічних процесів, а й художніх навичок, з міфологічною світоглядністю. Зіставлення фольклорних зображень, що йдуть з глибин народного уміння в їх стійкості їхніх значень дає підстави зробити висновок про факт синтезу фольклорних традицій з мотивами міфології.

Прадавня міфологічна культура на території України, яка увібрала ознаки перехрестя і міжетнічні впливи культур, виявилася настільки стійкою, що її риси не втратили своєї сугестивної сили, чуттєвості язичницьких символів і краси. Міфологізація українського фольклору очевидна, хоч, звичайно, вона потребує спеціальних етнолінгвістичних, етнологічних, археологічних та інших досліджень. Орнаменти в кольорах і знаках, зображення символи побутово-ритуального, обрядово-часового змісту, образи усної поетичної творчості є надбання не тільки трансформаційного бачення у фольклорі, а й міфологічного та естетично-художнього осмислення їх.

У загальній системі культурно-естетичних відносин українські міфологія і фольклор безпосередньо пов’язані з глибинністю історії і народного життя. Вони стали системою світогляду і уяви, фантастичного і реального, косметології і земного буття. Міфологія і фольклор мають спільні корені, що пов’язані їхньою давниною, світоглядністю, автохтонними етнічними особливостями. Овіяні красою народної поезії та пам’яті, вони утримують нашарування близьких і далеких у часі етносів і культур.

Праці О. Потебні, І. Нечуй-Левицького, І. Огієнка, В. Петрова, сучасних дослідників допомагають скласти чітке уявлення про міфологію, яка має безпосереднє відношення до наукових розвідок видатного українського письменника І. Нечуй-Левицького, за словами якого міфологія – «всебічне око України», сучасний дослідник О. Мишанич вказує на те, що це одна з ланок загальнослов’янської і світової міфологій. Корінням своїм, за словами вченого, вона сягає у сиву давнину, в далекі доісторичні і дохристиянські часи. В основі українських міфів, як і міфів більшості народів, лежать анімалізм та одухотворення природних явищ – земних і космічних, віра в їхню могутню чарівну силу.

Дві тенденції – етнічне і загальнолюдське у мистецтві – добре визначилися у ХХ ст. своїм взаємозв’язком. Увага кожної нації і кожного народу до самовираження несе в собі досить інтенсивний заряд творчості.

Національне – це категорія, яка більше характеризує певні правові та державотворчі відносини. Вона пов’язана з суб’єктами усвідомленням і діями. В етнічному має місце певний детермінізм належності до власного етносу, історії, звичаїв. Етнічне має давнішу історію, ніж національне, яке розвивалося на своїй основі і пов’язане з етногенезом усієї культури. Національне – це відповідна форма прояву етнічного, що орієнтоване до певних цивілізаційних еволюційних процесів. Отже, за своїм історичним обсягом етнічне ширше за національне. Лише на досить розвиненій основі, що виявила себе в повному обсязі, може з’явитися національна культура.

Всезагальне – це і є вселюдське у мистецтві, здатному охопити широкий світ життя, переходячи будь-які кордони, перемагаючи час і простір у своєму бутті. Наскільки важливими залишаються ті національні основи чи етнічні ознаки, без яких мистецтво не здатне сформуватись у власну неповторну самобутність, настільки ж воно стає привабливим з точки зору присутності в ньому непересічного, абсолютної духовної цінності. За певних історичних умов етнічне стає навіть більш прихованим як конкретність якогось явища, зберігає в собі заряд загальнолюдських духовних устремлінь, які мають спільність у прочитанні і сприйнятті, забарвлених особливим колоритом відчуття і пізнання. Якби не було у мистецтва саме цієї здатності були у своїй іманентності якості загальнодоступним, то багато з творів, що увібрали в себе естетичний досвід різних часів і етносів, просто залишились би недосяжними для їх розуміння і сприйняття.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5127-1.html