Українські реферати

Основні засади німецького романтизму
Сторінка: 6
Розділ: Література світова

Гейне був природженим поетом, і коли звертався до прози, залишався поетом у прозі. Гнучкість і розкутість мовлення, ліризм, усі ці завоювання романтизму – від Вакенродера до Гофмана – органічно сприйняв Гейне. Найбільшою популярністю користувалися перша частина книги ( “Мандри Гарцем” ) і друга новела другої частини ( “Ідеї. Книга Лє Гран “).

Німецька романтична школа відштовхувала Гейне своєю ідеалізацією середньовіччя, пропагандою католицизму. Хоча оцінкам Гейне, безумовно не варто довіряти як абсолюту. Його ставлення до окремих представників німецького романтизму здається занадто полемічним, у захваті заперечення й революційного руйнування поет явно грішив перебільшенням. В Парижі Гейне створює чудову новелу “Флорентійські ночі” ( 1836 ). Романтичне сприйняття Італії ( Гейне взагалі тяжів до романського світу ) чарує витонченою іронією і ліризмом. Поема “Атта Тролль” ( 1843 ) з’явилась в момент демократичного під’єму у Німеччині, який почався у 1840 р. В поемі про життя дресированих тварин Гейне висміює рабство, але підкреслює – сам він не збирається, на відміну від багатьох інших німецьких поетів того часу, зближуватися ані з однією із партій, він віддає перевагу вільній пісні романтизму. Про бажання залишитися поетом Гейне говорив і в публіцистичній праці “Генріх Гейне і Людвіґ Берне” ( 1840 ). Марксистська “Рейнська газета”, хоча й опублікувала декілька розділів “Атта Троллю”, в цілому відгукнулась на позицію Гейне образливо, звинувачуючи його у романтичному суб’єктивізмі. У 1843 р. Гейне після багаторічного розлучення з рідною землею навідується до Німеччини. В результаті з’являється поема “Німеччина. Зимова казка” ( 1844) “Зимова казка” Гейне є, безумовно, сатиричною пародією на прекраснодушні різдвяні твори, які у великій кількості з’являлись в канун свята. Різдвяна казка Гейне примушує читача не милуватися сусальною добротою під ялинкою, а із жахом дивитися на німецьку дійсність, яку поет порівнює із “дантовим адом”. Гейне непримиримо й саркастично ставиться до всіх добродійних німецьких “казок” про нового Барбароссу, взагалі до милування тими сторонами свідомості німецького народу, які провокують сліпе підкорення владі. Гейне знущається, навіть, над ідеєю побудування Кельнського собору і над народними релігійними піснями, якими так милувалися романтики старшого покоління. Ліричного героя супроводжує ліктор із сокирою, який втілює критичну думку й революційне мислення. Зустріч ліричного героя із маленькою дівчинкою-жебрачкою на самому в’їзді до Німеччини є символічною. Худенька жебрачка, яка втілює сучасну поету Німеччину співає пісню про загробне воздаяння. Поет пропонує “нову пісню, кращу пісню” про необхідність побудування тут, на землі, не соборів, а гідних для життя простих людей умов, побудування суспільства, в якому “старанні німецькі руки” не будуть працювати на “ледаче пузо”. Але у революційний під’їм Німеччини Гейне не вірить і іронізіє над власною мрією. У 1844 р. Гейне познайомився з Марксом, але дружба продовжувалась недовго. У 1848 р., під час революційних заколотів в Німеччині, владні структури опублікували матеріали, надані французьким урядом, про таємні грошові зв’язки між Гейне і французьким прем’єр-мінистром Гізо. Поет не зміг заперечити силу документів, і діячі « Рейнської газети » розірвали стосунки із ним. Вільнолюбство Гейне не носило чіткого суспільного позначення, воно було, скоріше, антісоціальним. Поета дратував світ німецького бюргерства, який « проковтне » будь якого поета й революціонера. Про це Гейне говорить у поезії « Політичному поету » : « Раб про свободу заспіває під вечер у пиварні… ». Гейне пішов із життя таким, яким і жив – вільним художником, який не підкорився жодній з існуючих тенденцій.

ВИСНОВКИ

Головна соціокультурна передумова появи романтизму як цілісного напряму в культурі криється в наслідках Великої Французької буржуазної революції. Подібно тому, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі.

Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регламентацію та світогляд, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні риси романтичного методу в усіх видах мистецтв.

Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малих суверенних держав – королівств, курфюрств, рицарських володінь, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в галузь теорії, що знайшло відображення в філософсько-естетичних шуканнях, художній літературі, роботі славнозвісної школи Ієнських романтиків. Французська революція стала важливим стимулом німецької духовної революції, яка розгорталася в кінці 18 – на початку 19 ст. ЇЇ активними учасниками були німецькі діячі культури, особливо письменники. Це стало основою першого періоду німецького романтизму та надоло йому всесвітнього значення. Треба також відмітити, що розвиток романтизму проходив у специфічних умовах в країні у той час, яка через роздрібленість та інші причини відставала у розвитку від інших західно-європейських країн.

Німецький романтизм можна умовно поділити на 4 періоди:

Перший період (1795-1806) пов’язаний з діяльністю Ієнського гуртка та носить назву «універсального романтизму». Література цього періоду позначена тісним звязком з філософією ( Фіхте, Шелін ).

Другий період ( 1806-1815 ) В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Третій період (1815-1830) Цей період також називають періодом реставрації. Осередком літературної діяльності стає Берлін. В цей час на пердній план виходить гротескно – фантастичний романтизм і найвидатніший його представник Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776—1822). Також до третього періоду можна віднести ранню творчість Генріха Гейне.

Четвертий період (1830 – 1848)Четвертий або пізній період німецького романтизму характеризується величезним розмаїттям літературних груп, тенденцій та течій. Найпомітнішою рисою є звернення до сучасних громадсько-політичних проблем і повний відхід від захоплення минулим нації. На цей період припадає творчість Генріха Гейне.

Список використаних джерел:

1. М.Е. Елизарова, Б.И.Колесников, Н.П.Михальская. История зарубежной литературы XIX века. – М.: Просвещение, 1972. - 622с.

2. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. – Львів: Вища школа, 1982. – 440с.

3. Калагин Л.В., Дюштен И.Б., Могилевская Т.А., Тураев С.В. Зарубежная литература. – М.: Культурно-просветительная литература, 1957. – 437с.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5213-6.html