Українські реферати

Розміщення продуктивних сил Японії
Сторінка: 8
Розділ: Розміщення продуктивних сил

Опорними „полюсами” просторово-економічного каркасу території Японії є системи розселення Кейхін (Токіо-Йокогама), Хансін (Осака-Кобе), та Нагойя. Разом із іншими економічно розвиненими територіям, розташованими вздовж транспортного коридору Тихоокеанського узбережжя Хонсю, вони утворюють мегаполіс Токайдо – основне територіальне зосередження економічної активності в Японії, де сконцентрована понад половина економічного потенціалу країни. Інша частина національного потенціалу майже порівну розподілилась між територіями північної (включаючи узбережжя Японського моря) та південно–західної частини архіпелагу. Сучасні комунікації (швидкісні залізниці та автодороги, мережі електронного зв’язку тощо) різко покращили транспортну доступність цих колись периферійних частин країни до її центрального ядра економічної активності.

Господарства первинних економічних районів керуються завдяки поєднанню опосередкованого керування місцевою економікою через фінансово-банківську систему з можливостями прямого втручання місцевих адміністративних органів. Керованість економічних районів 1-го порядку теж стає можливою завдяки поєднанню дії механізмів фінансово-банківської системи, корпоративного комплексу та економічного планування.

В країні сформувалися 9 економічних районів 1-го порядку: Столичний, Кінкі, Токай та Хокуріку - в центральній частині; Тюгоку, Сікоку та Кюсю - на південному заході, Тохоку та Хоккайдо – на півночі. Кожний з них є поєднанням різнорідних за особливостями спеціалізації територій, згрупованих навколо основних та регіональних „полюсів”(мал.4).

Такими полюсами росту територій виступають організаційні центри ділової активності різних рангів та ядра маркетингових зон. Що територіально співпадають з ними. В столичному регіоні основним районоутворюючим ядром є агломерація Токіо-Йокогама-Тіба, в Кінкі – агломерація Осака-Кобе-Кіото, в Токай – агломерація Нагойя, в Тогоку – Хіросіма, на Кюсю – Фукуока та Кітакюсю, в Хокуріку – Ніігата, Тояма та Канадзава, в Тохоку – Сендай, на Хоккайдо – Саппоро.

мал.4

Економічні зв’язки Японії.

Внаслідок швидкого економічного зростання Японія зайняла одне із провідних місць в міжнародних економічних відносинах. По розмірам експорту Японія поступається лише Німеччині та США, на її долю доводиться 9-10% світового експорту. За величиною експортної квоти, економіка країни вважається напіввідкритою економікою. За кордоном реалізується 10-13% продукції. Кілька виробничих галузей взагалі працюють лише на експорт (виробництво годинників, магнітофонів – 90%, касових апаратів – 83%, копіювальних машин – 77%). Один з методів конкурентоспроможності провідних японських компаній – швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції коротший, ніж у США. Ці фактори позитивно впливають на конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку, до того ж слід не забувати, що вартість робочої сили в одиниці продукції набагато нижча, ніж в США та інших високорозвинених країнах.

В післявоєнний період суттєвих змін зазнала структура експорту. До 60-х років більшість в ній становили споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Пізніше провідні позиції зайняла продукція чорної металургії, автомобілі, кораблі – більше 60% експорту. У 80-і рр. відбувся новий зсув в структурі японського експорту. При збільшенні частки автомобілів і побутової техніки почав швидкими темпами збільшуватись експорт капітальних засобів.

Значно збільшилась доля продукції загального машинобудування(13,9 і 29,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового обладнання, оптики(3,7 і 4,5% за 1980-2000рр.) По окремим видам продукції на долю японських компаній доводиться більшість експортних поставок в світі: напівпровідники – 50%, легкові автомобілі – 22%, телекомунікаційне обладнання – 22,6%, сталь – 17,4%.

Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність вітчизняної мінеральної бази. Японію характеризує найнижчий серед промислово розвинених країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже цілком залежить від імпорту багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. На неї доводиться більш ніж 30% світового імпорту залізної руди, більше 19% руд кольорових металів, кам’яного вугілля, бавовни, вовни.

На перших етапах економічного розвитку структура виробництва зумовила значну залежність Японії від країн, що розвиваються – близько половини її експорту і більше 40% імпорту. Південно-Східна Азія і країни Персидської затоки до цих пір являються головними постачальниками енергетичної сировини. Поставки рудної і хімічної сировини в останні десятиліття локалізуються в промислово розвинених країнах – Канаді, Австралії, Новій Зеландії. США реалізують 29% японського експорту і забезпечують 22% імпорту. Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, Малайзії – 26% імпорту та 16% експорту, Сінгапуру – 21% імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї – 26% її імпорту, для КНР – 15% імпорту, 16% - експорту.

Починаючи з 70-х років почав посилюватись експорт японських технологій. Взагалі, Японія займає досить специфічне місце в світовому русі технологій. Вона імпортує технології виключно із промислово розвинених країн, а експортує майже порівну в промислово розвинені країни і країни, що розвиваються. 40% загального об’єму експортованих технологій доводиться на країни Азії. Відносини із США у цій галузі характеризуються співробітництвом і конфліктами. Японський уряд турбує висока залежність країни від імпорту технологій с Сполучених Штатів (69% від всього імпорту). Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить кільком універсальним торговим компаніям. Вони утворюють систему регулювання і здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові дома „Міцубісі”, „Муціі”, „Марубені”, „Сумімото”, „Ніті Мен”. На них доводиться близько 45% експорту і 77% імпорту. До їх функцій входять здійснення операцій по експорту/імпорту, виконання формальностей по забезпеченню зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, інвестування капіталів закордоном, сприяння науково-технічним дослідам і розробкам, тощо. Завдяки наявності посередників, у вигляді великих і малих фірм, ступінь проникнення конкурентів на ринок Японії значно менша, ніж на ринки інших розвинених країн.

Не можна також не згадати, що вісім японських компаній по об”єму закордонніх активів входять в число 50 найбільших інвесторів у світі („Хітачі”, „Мацушіта”, „Тойота”, „Соні”, „Нассо Іваі” та інш.)

Загальні закономірності зовнішньоекономічної діяльності Японії на світових ринках полягають у переорієнтації від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

Японський бізнес найбільш активно практикує такі види зарубіжного інвестування:а)Орієнтація на дешеву робочу силу;


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5470-8.html