Українські реферати

Філософія як універсальний тип знань
Сторінка: 3
Розділ: Філософія

- предмет дослідження;

- закони, котрі вона відкриває;

- понятійний (категoріальний) апарат, котрий вона використовує;

- методи дослідження явищ і процесів дійснoсті.

Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати oб’єктивну дійсність.

Щодо спільності філософії і науки, то спільним для філософії і науки є:

- філософія і наука є формами суспільної свідомості;

- філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків;

- філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду;

- філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, пoняття (категорії), методи дослідження).

Але, філософія і наука мають і відмінності, наведемо декілька прикладів:

- у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності;

- філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва;

- закони і пoнятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки;

- філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може;

- філософія включається в теoретичне обґрунтування будь-якого світогляду.

Висновок

Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Визначальними особливостями філософії є:

1. Власний предмет дослідження, сутність та ретроспектива формування.

2. Специфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.

Філосoфія, є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засoбами людської предметної діяльності – практикою, як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментальнo-наукової, чуттєво-спoглядальної діяльності людини.

Список використаної літератури

1. Гатальська С. М. Філософія культури.- К.: Либідь, 2005. –С. 121.

2. Григор'єв В.Й. Філософія.- К.: Центр навчальної літератури, 2004. –С. 17.

3. Еристична проблематика в історії філософії: компаративістський аналіз: автореф. дис . канд. філософ. наук: 09.00.05 / В.Ю. Крикун; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2007. — 16 с.

4. Петрушенко В.Л., Філософія.- К., Львів: Каравела, Новий Світ-2000, 2002. –С. 254.

5. Пунченко О. П., Черниш О. М. Філософія.- Одеса: ВМВ, 2005. –С. 78-80.

6. Саух П. Ю., Філософія.- К.: Центр навчальної літератури, 2003. –С. 42, 43.

7. Удовика Л. Г. Філософія права.- Запоріжжя: ЗНУ, 2006. –С. 15.

8. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За заг. ред. Ю. В. Осічнюка.- К.: Атіка, 2003. –С. 39-40.

9. Філософія: Підручник/ За заг. ред. В.Г.Кремня, М.І.Горлача.- Вид. третє, перер. та доп.- Харків: Прапор, 2004. –С. 563.

10. Філософія: конспект лекцій : Навчальний посібник / - К., 2005.- 156 c.

11. Ящук, Т. І. Філософія історії: Курс лекцій.- К.: Либідь, 2004. –С. 110.

Вступ

Ми взяли це питання, тому що воно є актуальним для сучасної філософії, оскільки Р. Декарт звернувся до дослідження людського розуму. Через його недосконалість, невпорядкованість як на загальному рівні, так і в межах комунікативної (еристичної) життєдіяльності людини, існує велика група проблем, які викликані тим, що ми здійснюємо дослідження навколишнього світу саме на базі розумової діяльності. Отже, вдосконалення діяльності розуму сприятиме розвиткові як наукової, так і соціальної сфер. Умовою для поліпшення рівня взаєморозуміння необхідним, на думку Р. Декарта, є розвиток мистецтва аргументації, яке привчало б людей аргументувати власні думки належним чином, як на фазі їх конструювання, так і при вербальному розповсюдженні в суспільстві.

Р. Декарт запропонував систематизувати ставлення людини до мисленнєвої діяльності, що дозволить вирішити велику кількість проблем шляхом застосування певного контролю у вигляді правил, яких корисно дотримуватися під час здійснення різноманітних мисленнєвих операцій. Використання цих правил внесе зміни в процес мислення і розум поступово звикне мислити ясно і чітко, свідомість людини зазнає змін в аспекті ставлення до оточуючого середовища. Це викликано послідовним, сумлінним, систематичним ставленням як до самого себе, так і до зовнішнього стосовно людини.

Завдяки використанню певних правил комунікація набуває майже наукового характеру, тобто зникає можливе непорозуміння, змінюється ставлення співрозмовників один до одного; ясна та чітка діяльність розуму впливає на побудову та характер аргументів, які в свою чергу визначають стиль та процес протікання суперечки і комунікації взагалі.

Декарт прославив своє ім'я великою кількістю трактатів з математики та філософії. Основні з них: «Геометрія» (1637), «Міркування про метод…» (1637), «Начала філософії» (1644). Крім того він заклав основи аналітичної геометрії, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних визначень, висловив закон збереження руху, дав поняття імпульсу сили. Автор теорії, яка пояснює утворення небесних тіл вихоровим рухом частинок матерії (вихрі Декарта). Ввів поняття рефлексу (дуга Декарта).

Рене Декарт та його вчення

2.1 Філософське вчення Р.Декарта

Рене Декарт (1596-1650) знаменує сформованість філософії Нового часу. Найбільш відомими його творами є: "Правила для керування розуму", "Міркування про метод", "Міркування про першу філософію", "Начала філософії".

Декарт — автор ряду досліджень, що стосуються різних сфер пізнання. Його наукові пошуки призводять до закладення основ геометричної оптики. Він створює анатомічну схему людського ока. Саме Декарт висунув ідею умовного рефлексу та створив модель рефлекторної дуги нервової діяльності. Заслуги Декарта у створенні сучасної математики значні та добре відомі.

Декарт підгримує антисхоластичну спрямованість філософії Ф.Бекона. Однак він не може погодитися з Беконом у оцінці дедукції як методу пізнання. Декарт значну увагу приділяв математичним дослідженням, а, як відомо, математика будується і розвивається насамперед у формі дедуктивної системи знання. Тому, визнаючи присутність вказаних Беконом "ідолів", Декарт звертає увагу на проблему спрямованості емпіричного пізнання, індукції. Він знаходить докази тези, що здійснення індуктивного пізнання, експерименту відбувається тільки після попереднього планування дій. А попереднє планування дій у своєму кінцевому результаті має будуватися завдяки використанню загальних положень, як вихідних для думки, тобто шляхом дедукції. Таким чином, індукції без попередньо здійсненої дедукції бути не може. Однак дедуктивному мисленню завжди загрожують "ідоли". Дану проблему Декарт вирішує, запропонувавши сумнів у вигляді методологічної процедури.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5595-3.html