Українські реферати

Наукові здобутки Б.Г.Ананьєва
Сторінка: 1
Розділ: Психологія

Міністерство освіти і науки України

Полтавський педагогічний університет ім. В.Г.Короленка

Кафедра психології

Реферат

Життєвий шлях та наукові здобутки

Б.Г.Ананьєва

Виконала:

студентка групи П-11

природничого факультету

заочної форми навчання

Голомб О.В.

Полтава 2010

Зміст

1. Вступ

2. Дослідження Б.Г.Ананьєва 3. Концепція перцептивних процесів з точки зору Б.Г.Ананьєва4. Функціональна гетерохронність5. Висновок6. Список використаної літератури

Вступ

Борис Герасимович Ананьєв (1907, Владикавказ—1972) — радянський психолог, засновник і лідер Петербурзької наукової школи психологів. Його учнями були, наприклад, відомі радянські психологи Б. Ф. Ломов, В. Н. М”ясищев, А. Г. Ковальов та ін. (пізніше, вони в тій чи іншій мірі змінили погляди і започаткували власні школи).

Б.Г.Ананьєв закінчив Горський педінститут (1928). Вступив до аспірантури Інституту, кандидат педагогічних наук (1937), доктор педагогічнких наук (1939), завідуючий кафедри психології ЛГУ (1944), декан факультету психології ЛГУ (1967—1972), член-кореспондент АПН РСФСР (1945), член АПН СССР (1968).

На будинку, де жив у Санкт-Петербурзі Б. Г. Ананьєв, встановлена меморіальна дошка.

Б. Г. Ананьєв є послідовником В. М. Бєхтєрєва; тим паче, його відношення до Бєхтєрєву було досить складним: в період 1930—1950 рр., коли офіційна психологія не приймала рефлексологію Бєхтєрєва, Ананьєв дистанціювався від рефлексології, неодноразово підкреслював, що не є учнем Бєхтєрєва і навіть використовував термін «бєхтєрєвщина».

Працюючи на психологічному факультеті ЛГУ, Ананьєв мав спробу побороти розгалуженість наук про людину і створити системну модель вчення про людину, в якій були б узагальнені дослідження різних наук про людину як особистості і індивідуальності. В його моделі науки про людину є є чотири розділи: 1) людина, як біологічний вид; 2) онтогенез і життєвий шлях людини як індивіда; 3) вивчення людини як особистості; 4) проблема людства. Він виділяв ієрархічні підпорядковані рівні організації людини: індивід, особистість, індивідуальність. Він вважав, що індивідуальність складається на основі взаємозв’язку особливостей людини як особистості і як суб’єкта діяльності, котрі обумовлені природними властивостями людини як індивіда. Б. Г. Ананьєв відомий також своїми працями в області чутливого сприйняття, а також вікової і диференціальної психології, дослідженнями по психології спілкування, проблемами відновлення працездатності ранених під час Великої Вітчизняної Війни. Одним з перших в СРСР організував психологічну службу на базі середньої школи у Виборзькому районі Ленінграду.

В умовах швидкого розвитку перинатальної психології, де вперше розглядається комплексний підхід до вивчення людини, ідеї Б. Г. Ананьєва отримують новий імпульс до розвитку.

Дослідження Б.Г.Ананьєва

Б.Г.Ананьєв вважає, що психологія має стати знаряддям зв'язку між усіма галузями пізнання людини, засобом об'єднання різних розділів природознавства і суспільних наук у "новому синтетичному людинознавстві". Інтеграцію цих наук він сполучає з подальшим розвитком їхньої спеціалізації і визначає насамперед прогресом філософського вчення про людину.Ананьєв відкидає спроби примирення з ідеєю необхідності існування "двох психологій" — описової та пояснювальної. "Проміжний" статус психології він розцінює як аномалію наукового пізнання, хоча, з іншого боку, вона обертається принциповими вигодами для всієї сучасної науки. "Об'єднання природознавства та історії, — зазначає Ананьєв, — відбувається великою мірою на базі психології, своєрідність якої полягає в тому, що людина, яку вона вивчає як суб'єкт, може бути зрозумілою як особистість та індивід (цілісний організм) одночасно. Більше того, психологічне пізнання людини стає в сучасних умовах однією із загальних моделей людинознавства, оскільки дослідження багатоманітних відношень людини до світу неможливе без дослідження її складної структури, а цю структуру не можна зрозуміти поза системою відношень людини до суспільства і природи, ланкою яких вона є".Вихідний пункт людинознавства Ананьєв формулює як матеріаліст-сенсуаліст. Услід за Рубінштейном, він по суті апологізує чуттєвість, присвячуючи проблемам останньої значну кількість фундаментальних творів. Чуттєвість тут мислиться не в ізольованому від інших психічних якостей бутті, а як вихідний пункт становлення психічного в цілому.Дослідження, проведені Ананьєвим, свідчать про високу кореляцію та сполучність багатьох сенсорних систем, що виявляється в цілісності сенсорного розвитку людини. Ананьєв показує існування не тільки часових, а й постійних між аналізаторних зв'язків, що виступають результатом філогенетичних пристосувань комплексів аналізаторів до основних форм речовини, енергії, інформації.Разом з цим сенсорна організація людини належить до найбільш важливих проявів її історичної природи. Генетичним початком розгалужених сенсорних ланцюгів виступають тактильні функції, а їхнім всезагальним ефектом — зорове сприймання. До таких ланцюгів Ананьєв відносить: 1)тактильно-вібраційно-слухові; 2) тактильно-кінетичні; 3)тактильно-температурно-больові; 4) тактильно-смако-нюхові, інтероцептивні. Він уявляє їх як потоки різноманітної інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище. Ці потоки немовби сходяться в зорових, кінестетичних та гравітаційних вузлах єдиної сенсорної організації людини. У процесі історичного та онтогенетичного розвитку всередині цієї організації виявляються утворення міжаналізаторних інтермодальних сенсорних систем з високими рівнями інтеграції, які здійснюють далі перехід у перцептивні системи.У багатоманітності чуттєвого відображення людиною об'єктивної дійсності Ананьєв бачить одну з умов не тільки діяльності, а й усього процесу життя людини: воно неможливе поза безпосереднім зв'язком з життям довкілля, поза безконечним багатством його явищ, властивостей і відношень. Ананьєв показує неможливість зведення життя людини лише до раціонального відношення до дійсності: це означало б позбавити Людину чуттєвих джерел не тільки мислення, а й емоцій, що виникають на основі потреб з їхньою безмежною сенсорно-моторною палітрою. Таке обмеження насамперед відчувала б сама людська діяльність. Адже вона регулюється не тільки "друго-сигнальними" імпульсами, а й живим зв'язком людини з навколишнім світом.У вивченні сенсорного розвитку людини від народження до глибокої старості Ананьєв бачить одну із важливих задач теорії відчуттів. Це має допомогти з'ясуванню ролі всієї сенсорної організації людини у функціонуванні кожного з видів чутливості. На думку Ананьєва, старіння не є простим зворотним розвитком, що супроводжується послідовною деградацією органів чуття. До цього питання слід підходити з урахуванням різноманітних кореляцій між психічними здатностями людини, їхньої дійсної еволюції.У зв'язку з цим Ананьєв відкидає "Феноменологію духу" Гегеля з її схемою індивідуального розвитку, вказуючи, що чуттєве пізнання німецький філософ приписує виключно дитині, а раціональне — дорослій і старій людині. Ананьєв показує, що єдність чуттєвого та логічного на основі практики і мовного спілкування є загальною властивістю пізнання. Зміна співвідношень між чуттєвим та логічним відбувається в межах цієї властивості. Чуттєвий характер пізнання існує протягом усього життя людини і свідчить про її спілкування з зовнішнім світом за допомогою чуттєвих систем мозку. Більш того, сенсорна організація, складаючись протягом життєдіяльності людини, сама стає одним із факторів її життєствердження.У зв'язку з ідеєю "спеціалізації" людської психіки Ананьєв висуває припущення щодо центрального місця практичного інтелекту в структурі інтелекту як такого, але перенести це на психіку в цілому не наважується. Більше того, він уникає чіткого визначення практичного інтелекту.Розкриваючи функціональні, операційні та мотиваційні механізми психіки, Ананьєв прагне показати суперечності розвитку, які виражаються насамперед у гетерохронності виникнення і занепаду цих механізмів. "Сенсорно-перцептивні, мнемічні, вербально-логічні процеси виступають складними утвореннями, в яких взаємодіють функціональні, операційні та мотиваційні механізми, що відносяться до різних класів характеристик людини. Ці характеристики лише відносно відокремлені одна від одної, але за всього їхнього взаємозв'язку не можна не враховувати різні джерела цих механізмів".Функціональні механізми Ананьєв пов'язує з певними структурами і вважає їх "ефектами" тих чи інших нейродннамічних властивостей, які генеруються цими структурами. Операційні механізми хоч і використовують системи тимчасових зв'язків, але будуються за певними правилами і процедурами, що історично склалися в соціальному розвиткові людини, утворюючи певний порядок взаємозв'язку дій із певними знаряддями або знаковими системами, тобто засобами техніки і культури, про що говорив також Ц.С.Виготський. Операційні механізми не існують з самого початку в мозку — субстраті свідомості, а засвоюються індивідом у процесі виховання і т. д. Нарешті, мотиваційні механізми, які включають усі рівні мотивації (від органічних потреб до ціннісних орієнтацій) відносяться до характеристик людини як індивіда й особистості. Таку будову психічних процесів Ананьєв виявляє не тільки у гностичних, інтелектуальних, айв емоційно-вольових процесах.Найбільшу увагу в своїх дослідженнях онтогенезу Ананьєв приділяє віку дорослої людини (або інакше — зрілості), хоч цей період він бере умовно в широких рамках — від 18 до 35 років. Ананьєв показав, що психофізіологічний розвиток зрілості різнорідний і суперечливий: в ній спостерігається підвищення функціонального рівня механізмів діяльності, його стабілізація та пониження, що не можна ототожнювати з інволюцією функцій.Сприймання як певний рівень розвитку сенсорної організації Ананьєв розглядає як інтегральний образ і регулятор трудових, комунікативних, гностичних, ігрових, навчальних та інших дій. Саме протягом другого — третього років життя формуються перцептивні дії, але найбільш важливий період цього формування Ананьєв відносить до часу, коли завершується дошкільне дитинство.Учений вказує на той факт, що у сфері професійно-трудового досвіду, в тому числі — наукового, технічного та художнього, є чимало зразків високої продуктивності й точності спостережень, незважаючи на певну обмеженість сенсомоторних функцій та уповільнення швидкості реакцій. За межами професійного досвіду у цих же старіючих, літніх та старечих людей можна помітити симптоми інволюції функцій. Таке розходження Ананьєв пояснює тим, що в цьому віці знову посилюється об'єктивна суперечність між функціональними та операційними механізмами сприймання. Інволюції функціональних механізмів має протистояти стабілізована система перцептивних дій, яка безпосередньо залежить від характеру діяльності та її культурно-технічних засобів, а не просто від віку та інших природних властивостей суб'єкта. Якщо людина в похилому і навіть старечому віці вдосконалює свою діяльність, зокрема включаючи ті або інші операції спостереження, то явища інволюції компенсуються явищами операційного прогресу. Концепція перцептивних процесів з точки зору Б.Г.АнаньєваЗапропонований Ананьєвим спосіб аналізу перцептивних процесів як сукупності та взаємодії трьох складових (функціональних, операційних та мотиваційних) має сенс при розгляді зв'язків між цими процесами та індивідуальним розвитком, у ході якого змінюється їхня структура. Ці зміни Ананьєв пов'язує з закономірностями онтогенезу, соціальної історії особистості, її практичної діяльності, відтак їх можна вважати важливими симптомами індивідуально-психічного розвитку людини. Навіть зміни в перебігу перцептивних процесів можуть розглядатися як індикатори цього розвитку. Але перцептивні процеси з їхньою складною суперечливою структурою Ананьєв вважає не тільки продуктом індивідуального розвитку, а й одним з його факторів. Ананьєв усюди надає перевагу вертикально-функціональним зрізам, не бачачи зрізів горизонтальних, які одні дають · змогу розкрити вікові особливості не окремих функцій, а психіки в цілому.Думку про потрійний склад психічних процесів (функціональний, операційний та мотиваційний) Ананьєв переносить і на сферу пам'яті. Такий підхід він вважає корисним при ознайомленні з різнорідними явищами в онтогенетичній еволюції пам'яті. Цю різнорідність він пояснює нерівномірним становленням і різним генезисом функціональних, операційних та мотиваційних механізмів пам'яті.Розрізнення окремих функцій має смисл у рамках дослідження самих цих функцій і дає можливість вийти до розуміння вікових особливостей, підключаючи ці функції до більш синтетичних характеристик. Але мова тут іде вже не про саму функцію, а про якусь іншу, наприклад, не про пам'ять, а про практичну логіку. Ананьєв пише: "Уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам якщо не всіх, то багатьох, але важливих процесів пам'яті. Тут діє та ж закономірність, що і в перцептивних процесах: формується і досягає найвищого рівня в молодому і середньому віці загальна система пам'яті, на базі якої починає розвиватись спеціалізована система закріплення і відтворення досвіду і знань, необхідних для даної практичної діяльності".Саме тут Ананьєв робить методологічну похибку. Він ніби не звертає уваги на те, що пам'ять як така тут уже не виступає — її замінює логіка предмета, його зв'язків. Проте "чиста" пам'ять для дорослої людини зовсім ні до чого, оскільки вона не задовольняє пізнавальні потреби. Для дорослої людини характерно не запам'ятовувати, а розуміти. Логічна пам'ять — це вже не пам'ять, а мислення. Сама мотивація процесу тут змінена. "Чиста" пам'ять є пам'яттю чуттєвою і виражає пластичність психіки. Остання по мірі психічного розвитку відходить від такого ейдетизму. Пам'ять слід розглядати на рівні рухів і відчуттів, найбільше — сприймання.У період оволодіння мовою, коли інтенсивно формується словниковий та граматичний її бік, здійснюються глибокі перетворення психологічної структури і формування мислення. До початку навчання дитини грамоти (тобто читання й письма з буквеним апаратом і зорово моторною координацією), здавалося б, її мова має чисто слуховий та артикуляційний характер, позбавлений зорової участі. Проте зоровій перцепції Ананьєв і тут надає важливого значення. Адже засвоєння дитиною словникового складу мови відбувається шляхом асоціювання слухового образу слова із зоровим. Предметна співвіднесеність слова для дитини — перша реальність мови — є разом із тим зоровим включенням в асоціативні комплекси образів речей, позначених словом.Ананьєв звертає увагу на те, що і у психічному розвиткові людини, і в духовному розвиткові людства найтіснішим чином пов'язані дві тенденції: переведення всіх образів будь-якої модальності на зорові схеми (тенденція візуалізації чуттєвого досвіду) та розвиток позначу вальної (сигифікативної) функції мови. Як результат, відбуваються опосередкування і регулювання загального ходу психічної діяльності шляхом її вербалізації. У цьому Ананьєв бачить основу для пояснення вражаючого феномена домінування у людини зорової системи — з перетворенням незримого у зриме, з візуалізацією будь-яких чуттєвих сигналів. Функціональна гетерохронністьВідкрита Ананьєвим функціональна гетерохронність становить, як правило, індивідуальну ознаку людини і не має, навіть не може мати статусу типологічних особливостей. Ідея провідної діяльності може дати певну орієнтацію в психологічних особливостях віку, показати основну психологічну ланку, яка визначає ці особливості. Людинознавство і психологія вступають між собою в гостру внутрішню суперечність: в результаті психологія, яка, на думку Ананьєва, ає конституювати людинознавство, сама зникає як своєрідний предмет в цьому людинознавстві, і воно зводиться до з'ясування окремих функціональних залежностей між даними різних наук. Це не слід тлумачити як недолік теоретичних пошуків Ананьєва, а як глибоку суперечність історичного становлення психології. Парадоксальність такого стану підкреслюється думкою Ананьєва про те, що гетерохронність функціонування різних органів є проявом цілісного організму. Не тільки визрівання, а й старіння характеризується гетерохронністю функціональних зрушень. Інволюція лише поступово охоплює різні системи й рівні життєдіяльності організму як цілого. Деякі властивості сприймання з віком удосконалюються, а деякі погіршуються, тобто дія вікового фактора різноспрямована. Виникає питання: чи не може одна і та ж людина перебувати одночасно на різних вікових рівнях?Ідея функціональної гетерохронності наводить Ананьєва на думку про певну періодичну закономірність появи, розквіту і занепаду функцій. "У розвитку пам'яті, — вказує Ананьєв, — як і мислення, намічається декілька періодів, зіставлення яких виявляє дивний феномен — своєрідний мнемо-логічний градієнт. У 19, 24, 28 років мнемічні функції випереджають розвиток логічних, у 20, 23, 25, 31 рік різко знижуються за рівнем порівняно з мисленням; лише в 22, 26, 34 роки збігаються моменти зниження обох функцій, а в 30 років — моменти загального підйому". Саме в цих залежностях Ананьєв бачить підстави чекати на відкриття в психології "періодичного закону мікрокосмосу — класифікацій психічних властивостей, станів і процесів, схожих на періодичний закон, відкритий у макро-космосі століття назад великим Менделєєвим . Оволодіння таким об'єктивним порядком розвитку психіки докорінно оптимізує процеси виховання, управління, організації праці і т. п.".Із важливих наслідків такого відкриття Ананьєв акцентує увагу на створенні наукової основи проектування особистості, стратегій її формування. При цьому Ананьєв має на увазі ідею прогнозування. Він критикує розпливчасті, грубо-схематичні спроби уявити майбутнє самої людини, її таланту і характеру — найслабший пункт усіх прогностичних побудов. Простіше було б спроектувати системи з міліарними соціальними спільнотами, штучні супутники Юпітера, найрозумніших роботів чи підводні плантації, ніж уявити обриси людської індивідуальності в майбутньому. Висновок Як учений-реаліст Ананьєв висуває на передній край сучасної психології такі проблеми: 1) мотивація поведінки людини; 2) архітектура внутрішнього світу людини та її творчої діяльності; 3) формування психічних властивостей особистості. Об'єктивно в цих проблемах дедалі виразніше виступає їхній логічний вузол — учинок.Ананьєв здійснює підхід до центральної проблеми не тільки сучасної психології, а й усіх її історичних етапів. В необхідності зрозуміти структуру вчинку історія психології знаходить свою суттєву опору. Розкриття структури вчинку дає можливість дослідити зв'язки психології з іншими галузями й аспектами людської культури. Стає очевидним, що центральне місце психології в цій культурі, в тому числі серед наук, не е ознакою сучасного її стану. Психологія завжди була ключовою дисципліною з-поміж людських знань, починаючи навіть з міфологічного етапу. На центральне місце психології в системі філософії вказував Арістотель. Що таке світ як царина моєї діяльності, що таке "Я" як істота, здатна до діяльності, як я маю вчиняти у зв'язку з цим — ось вузол проблем психології та філософії одночасно.Історія психології свідчить: психологія або визначає зв'язки між наукамиі різними аспектами людської культури, або включає компоненти цієї культури у свою сферу, охоплюючи чимдалі більше її ділянок. Становлення історичної психології, психології мистецтва й релігії, а також виникнення генетичної епістемології та екзистенціальної психології, здається, завершує всі можливі кореляції між психологією і культурою в цілому. Ананьєв називає це — в сучасному розумінні слова — антропологізацієго культури, тобто проведенням у ній людської мотивації, спрямованістю її на проблеми людини. Сама психологія становить основне ядро антропології, що включає в себе цикл наук про людину, і виступає у цьому циклі як зірка першої величини. Різні компоненти людської культури виступають відносно психології як прикладні галузі знань. Список використаної літератури1. Москаленко В.В. Соціальна психологія. – К.: Центр навч. книги, 2005.2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984.3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.4. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: ЛГУ, 1968.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5654-1.html