Українські реферати

Жанрові особливості роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання» в літературній критиці
Сторінка: 1
Розділ: Література світова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

Кафедра історії зарубіжних літератур

Жанрові особливості роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання» в літературній критиці

 

Курсова робота

студентки ІІ курсу

англійського відділення

факультету романо-

германської філології

Н. О. Марущак

Науковий керівник

к. ф. н., доцент

Синявська Л. І.

ОДЕСА

2010

Зміст

Вступ………………………………………………………………… ……….3

Жанрові особливості роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання» в літературній критиці

1. Роман пізнього Діккенса «Великі сподівання»…………….………… .5

2. Роман соціально-побутовий ………….………………………….………8

3. Роман сенсаційний……………………………………………….…… .11

4. Роман-саспенс…………………………………………………… ……14

5. Роман готичний, або роман жахів .…………….……………….………15

Висновок…………………………………………………………… …… .18

Список використаної літератури……………………………………… .19

1. Вступ

«Великі сподівання» – реалістичний соціально-побутовий роман, котрий включає в себе декілька інших піджанрів, належить до останніх років творчості Чарльза Діккенса, твір, який увійшов в історію літератури як приклад моральних цінностей англійського буржуазного суспільства ХІХ століття, а також приклад правильного вибору шляху, як добитися справжнього щастя і справдження надій. Цей роман узгоджує глибину думки з цікавим та простим викладом.

Взагалі, пізній Діккенс – автор творів, в котрих, як і раніше, на перший план виходять важливі питання сучасної письменнику дійсності. Він пише про неминучість революції, в якій братимуть участь народні маси («Повість про два міста»), про неможливість простій людині в умовах буржуазного суспільства добитися справжнього щастя («Великі сподівання»), він створює сатиричні образи, які втілили в собі англійську буржуазію («Наш спільний друг»).

Томас Троллоп, відданий друг Діккенса, літератор, відзначав: «Стосується справа Італії та італійців, котрі борються за національну незалежність, чи політичних та громадських незгод Англії та Ірландії, чи виховання дітей, здоров’я народу, парламентських протиріч, а чи вічно живих проблем літератури і мистецтва, Діккенс сильно втручається у всі справи, усі долі, а також проблеми» [12; 226].

К. Маркс відносив Діккенса до числа тих письменників, які своєю творчістю розкрили світу більше політичних і соціальних істин, аніж це зробили всі політики, публіцисти та моралісти, разом узяті. Діккенс звертався до корінних проблем своєї епохи та створив прекрасну галерею художніх образів.

В усіх романах Діккенс приділяє багато уваги образам простого люду, протиставляючи їх розкошуючим, лицемірним, бездушним буржуа. Однак загальний тон романів Діккенса останніх літ виступає більш песимістичним, аніж раніше. І пояснюється це в основному тим, що митець, котрий протягом всієї своєї творчості вперто шукав вирішення складних протиріч дійсності, не міг не відчувати, що найдене ним – утопічний світ добрих, наївних та безкорисливих людей, які живуть наче на острівці посеред океану зла, брехні та нелюдяності буржуазного світу, - не має під собою реальної основи.

В романі «Великі сподівання» (1861 р.) особливо яскраво проявилася своєрідність пізньої творчості Діккенса.

Мета даного дослідження зумовлена потребою вивчити багатство літературних жанрів, переплетених в одне ціле у романі «Великі сподівання». Проблема визначення жанру творів, створених у період реалізму – ХІХ ст. на сьогодні є дуже актуальною. Чимало дослідників уже звернули увагу на жанрові особливості реалістичного роману, проте ця тема не є повністю розкритою. Про романи митця з захватом відзивався В. Г. Белінський. Також свої роботи йому присвятили такі науковці як О.Івашева, Н. Михальська, З. Лібман, О. Прошкіна, Т. Сільман, Т. Троллоп, А. Анікст, Е. Вілсон, Н. Федорова та інші.

Методами роботи є історико-літературний, бо розглядаємо роман «Великі сподівання» в історичному контексті, а також типологічний. Завдання даного дослідження полягає у тому, щоб проаналізувати жанрові особливості твору Чарльза Діккенса в літературній критиці, виокремити спільні риси в різних джерелах, виділити відмінні риси в жанрових визначеннях роману.

Ідейний задум, котрий визначив зміст роману «Великі сподівання», його сюжет, композицію, систему художніх образів, увесь стиль розповіді, а також жанрові особливості полягає в тому, щоб висвітлити неможливість здійснити мрії людини про щастя в умовах сучасній митцю дійсності, - це основне; але задум Діккенса не обмежується лише цим: письменник показує, що для простої, чесної і безкорисливої людини немає місця і не може бути задоволення в пустому, хоча й забезпеченому житті ситого буржуа, оскільки таке існування вбиває в людях все найкраще, все людяне; Діккенс ставить своєю ціллю довести на прикладі долі героя Піпа, що гроші, зрошені кров’ю, запечатані злодіяннями та злочинами, не можуть зробити людину щасливою. «Історія Піпа – це історія повільного краху всіх його надій та сподівань» [7;111].

2 Основна частина

2.1. Роман пізнього Діккенса «Великі сподівання»

Тема великих сподівань та втрачених ілюзій була поставлена та розроблена в західноєвропейській літературі раніше, ніж роман Діккенса «Великі сподівання» побачив світ. Класичний, найяскравіший приклад цього – романи Бальзака. Але Діккенс зумів внести і в образ свого героя, і в опис його історії щось своє індивідуальне та неповторне.

Щоб приступити до розгляду цього питання, звернемося до наукових словників та визначимо поняття жанру в цілому, роману як літературного жанру, а також визначення літературної критики.

Літературна критика «(грецьк. critica – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу… Літературна критика цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних суспільних потреб» [6;413].

Жанр «(фр. genre, від лат. genus – рід, вид) – історично усталена кваліфікація літературних творів за їх формою, обсягом та іншими ознаками… Терміном «жанр» нерідко окреслюють аж три поняття: рід («епічний жанр», «ліричний жанр», «драматургічний жанр»), вид («жанр роману», «жанр елегії», «жанр комедії» і т. д.) і різновид («історичний роман», «романтична поема», «психологічна драма» тощо)» [5;14].

А тепер важливо звернутися до самого твору, тобто до піджанрів, котрі криються у змісті, а також в основному понятті «роман».

Роман «(франц. roman – романський) – найбільш поширений у ХVIII – XX ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. Розповідач у своїй класичній формі, сформованій реалістичним романом, - авторитарний творець уявного світу, котрий верховодить образами, формує їх, замикає в міцних, остаточних межах своєї інтерпретації та оцінки. В романі ХVIII – XIX ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій» [6; 592 – 593].


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5714-1.html