Українські реферати

Юзеф Пілсудський
Сторінка: 1
Розділ: Література світова

Зміст

Вступ 2

Розділ 1 «Становлення Ю.Пілсудського як громадського і 4

політичного діяча»

Розділ 2 «Ю.Пілсудський – начальник держави» 7

Висновки 9

Використана література 11

Вступ

Перша світова війна була неминучою, як з огляду постійного наростання політичного конфлікту між провідними європейськими країнами, зокрема, між Австро-Угорщиною та Росією, так і з огляду на невпинний ріст політичної боротьби всередині обох імперій, що були в’язницями європейських народів.

Міжнародна обстановка, що стрімко загострювалася, активна політика Австро-Угорщини у польському питанні настійливо вимагали від російської дипломатії вироблення нових підходів щодо нього. Підтримкою поляків прагнули заручитися обидва воюючі табори, однак з гаслом об’єднання всіх польських земель, про яке мріяли польські політики, тоді виступила лише Росія. Про це йшлося, зокрема, у Зверненні великого князя Миколи Миколайовича. Це був акт зовнішньополітичного характеру, за допомогою якого намагалися здобути і зберегти лояльність польського населення під час війни. В основу програми вирішення польського питання була покладена ідея національного російсько-польського примирення в умовах німецької небезпеки на основі широкого політичного компромісу.

У Першій світовій війні взяли участь по обидві лінії фронту по різним оцінкам від двох до трьох мільйонів поляків. З них було вбито 400-450 тисяч. В тилах використовувалась каторжна праця робітників і селян.

Ніхто і не думав про надання Польщі якоїсь широкої територіальної і управлінської автономії, не кажучи вже про повну політичну незалежність.

Для відновлення Польської держави утворилися політичні табори. Перший – сили що, що згуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), їх очолив Роман Дмовський. Вони спиралися на підтримку країн Антанти. У Парижі було створено Польський національних комітет і на території Франції польські військові частини. Другий - сили, що виступали за співробітництво з Центральними державами. Їх очолював Ю. Пілсудський, який на чолі створеного ним польського військового легіону воював проти російської армії.

23 жовтня 1916 р. Маніфест імператора Німеччини та Австро-Угорщини про «відновлення» Польської держави на землях Королівства Польського, щоб встановити свій контроль над цими землями. Було створено Регентську раду як перший крок до відновлення Польщі. Революція в Німеччині, яка відбулась в листопаді 1918р. прискорила утворення держави.

Головною датою тих часів стала ніч на 7 листопада 1918 р., коли представники лівий партій – Польської соціалістичної партії (ПСП), Галицької соціал-демократичної партії та партії Людової створили в Люблені Тимчасовий уряд, який очолив І. Дашинський. Уряд проголосив Польщу Народною республікою. Через певний час до Варшави повернувся Ю. Пілсудський, якого було проголошено «начальником» держави до скликання Установчого сейму.

Сибірський засланець, засуджений за підготовку замаху на імператора Олександра ІІІ, і командир бригади в армії імператора Франца-Йосипа І; поміщицький син, нащадок давнього шляхетського роду і головний редактор підпільної соціалістичної газети; організатор пограбувань банків та поштових потягів і почесний гість князів Радзивілів у їхньому старовинному замку в Несвіжі; в’язень німецької тюрми і перший маршал республіки; людина, яка кидала своїм супротивникам брутальні, казармені звинувачення, і автор романтичних віршів, справжніх перлин поезії; діяч, який ніколи не визнавав аксіоми «Політика — це мистецтво можливого», припускався божевільних помилок в оцінці ситуації, зазнавав ніщівних поразок, а водночас після кожної з них зміцнював свій авторитет і здобував нових послідовників. Все це — Юзеф Гіньятович-Кошьчєха-Пілсудський, комендант польських легіонів, начальник польської держави, яку він відродив після 123 років небуття.

Розділ 1. Становлення Ю. Пілсудського як громадського і політичного діяча

Юзеф Клемент Пілсудський народився 5 грудня 1867 року в м.Зулуве в Литві. Він був четвертою дитиною Юзефа Вінценти і Марії (уродженої Білевич) Пілсудських. Після нього на світ з'явилося ще п'ятеро синів і три дочки, останні діти-близнюки вмерли в грудному віці.

Родина належала до древніх родів литовської шляхти, цілком полонізованої ще кілька століть назад. Її корені губилися в історії. Легендарні свідчення зв'язували рід Пілсудских зі згаданим в документах XV століття Гінетом, а через нього з міфічною великокнязівською династією Довспрунга, що правила Литвою ще до Гедиміна .

Зюка завжди супроводжували везіння й успіхи. «Цьому Зюку безумно везе,— відзначав його брат,— усе в нього виходить добре, а це тому, що ставить себе на першому плані і що багато говорить (а робить мало), а дурні вірять йому і захоплюються ним .». Не підлягає сумніву, що ці риси до кінця збереглися в характері Пілсудского, нанесли неабиякий відбиток як на його особисте життя, так і на суспільну діяльність.

Пілсудський закінчив школу. Разом з тим, він удосконалював свої письменницькі здібності. За цим стояла солідна праця, дуже виснажлива, що його усе більше втягувала в сфери партійної діяльності.

Молодий конспіратор швидко висунувся вперед. Уже на другому з'їзді партії, у лютому 1894 року, увійшов до складу вищого партійного органу — Центрального робочого комітету, що складався з чотирьох членів. Незабаром став у ньому особистістю номер один. Чергові хвилі арештів поглинали колег, а Пілсудського аж до 1900 року супроводжувало щастя. У цій ситуації, незважаючи на те що в партії були люди з великим революційним стажем, що краще розуміли ідеали соціалізму, він виростав у неформального керівника руху, хоча в ньому існував принцип колегіального керівництва.

Отже, протягом лише десяти місяців він з нікому не відомого раніш колишнього засланого став одним зі стовпів польського соціалістичного руху. Пілсудському завжди були ближче солдати січневого повстання, що проливали кров у боротьбі за польську державність, ніж борці «Великого Пролетаріату», що віддали життя в боротьбі проти класової експлуатації.

В перші роки існування ППС Пілсудський присвятив більше всього енергії редагуванню і виданню друкованого органа партії газети «Робітник». Тоді Пілсудський уже перетворився в професійного революціонера, тобто жив на субсидовані партією гроші. Величезна активність не дозволяла йому виконувати яку-небудь додаткову роботу заради заробітку. На це йому бракувало часу. Крім редагування і друкування «Робітника» багато енергії віддавав встановленню нових організаційних контактів, завдяки яким партія доходила до найнижчих шарів суспільства, які були до цього часу в застої.

Війна не принесла очікуваних у Петербурзі успіхів. Наступні одні за іншими поразки показували усі вади абсолютистського режиму. Множилося невдоволення. Подія, що ще недавно здавалася таким віддаленим — революція в царській Росії, почала ставати справою найближчого майбутнього.

На думку Пілсудського, будь-яка революція є неорганізованим рухом. Це дає перевагу сучасному державному апаратові керувати тисячами чиновників, поліцією, армією, судами, в'язницями і т.д. Щоб вирівняти ці диспропорції, необхідно внести в революційний ентузіазм дисципліну і порядок. Насильству протиставити організовану силу. На польських землях нею повинна була стати бойова організація ППС. Країна повинна покритися густою мережею бойових осередків, добре законспірованих, дисциплінованих, прекрасно навчених і збройних, що визнають тільки один авторитет. Цю силу не можна використовувати в поточних сутичках із владою. Вона повинна виступити у вирішальний момент, коли, підтримана революційним ентузіазмом, вона могтиме протистояти армії супротивника, що нараховує хоч декілька тисяч чоловік.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-5793-1.html