Українські реферати

Теорія масової комунікації
Сторінка: 7
Розділ: Журналістика

Україна з часу проголошення незалежності теж стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інформаційного простору, не залежного від Москви. "Якщо раніше, - писав А. З. Москаленко, - абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася" [Масова комунікація, 7]. Збільшилася кількість періодичних видань наприкінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п’яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.

На сьогодні, за даними комп’ютерного банку Держкомінформу (довідка № 301/4 від 06.09 2000 р.), загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тис. З них зареєстровано і перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет - 1858, журналів - 2000, бюлетенів - 236, альманахів - 52, збірників - 273, календарів - 45, дайджестів - 15. Періодичних видань з місцевою сферою розповсюдження управліннями у справах преси станом на 01.01 2000 р. зареєстровано і перереєстровано 6410. З них газет - 5432, журналів - 662, збірників - 110, альманахів - 42, дайджестів - 6, бюлетенів - 149, календарів - 9.

Протягом 1995-1999 років Національною радою України з питань телебачення й радіомовлення видано ліцензії 791 телерадіоорганізації. З них 73 організації телерадіомовні (67 ефірних, 2 ефірно-кабельні, 4 ефірно-проводові), 346 - телемовні (258 ефірних, 76 кабельних, 8 ефірно-кабельних, 4 супутникові), 372 - радіомовні (113 ефірних, 255 проводових, 4 ефірно-проводові) У тому числі видано 78 ліцензій 28 державним телерадіоорганізаціям, з яких 24 телерадіомовні, 2 телемовні, 2 радіомовні.

Розвиток інформаційної індустрії, як бачимо, відбувається в усіх сферах інформаційного виробництва, які можна назвати галузями. Галузі інформаційного виробництва: преса, аудіовізуальна галузь (телебачення, радіомовлення), книговидання, електронна галузь, галузь інформаційного забезпечення.

Серед названих галузей особливої уваги заслуговує новітня сфера інформаційного виробництва - електронна галузь. Виготовлення електронних видань, що поширюються, зокрема, через мережу Internet, є технологічно особливим процесом, який поєднує в собі видавничі й комп’ютерні технології. Окрім того, під упливом комп’ютерної технології модернізується структура видання, процес користування ним. Можливо, змінюється сама ідеологія видання як виокремленого в інформаційному просторі носія інформації. Електронне видання як частинка загальної інформаційної системи входить у неї не тільки ідеологічно, а й фізично; воно існує в тому ж віртуальному світі, що й інші електронні видання, і пов’язане з ними на основі різних, зокрема, гіпертекстових зв’язків. Через це перехід від видання до видання може здійснюватися на основі програмно й фізично змодельованих структурних зв’язків, які творять єдину глобальну інформаційну систему - паралельний соціальній реальності інформаційний світ, який поступово стає частиною цієї соціальної реальності.

Окремо необхідно сказати і про галузь інформаційного забезпечення. Поряд з виготовленням ЗМК існує спеціальна сфера збору, обробки, аналізу, збереження, виготовлення й поширення інформації, яку використовують виробники ЗМК. Справою інформаційного забезпечення займаються інформаційні агентства, прес-служби, спеціальні служби, які є виробниками інформації.

До виробників ЗМК відносяться журналісти, письменники, працівники друкарень, редакцій, видавництв, студій тощо. Серед виробників ЗМК можна виділити виробники-організації: редакції, видавництва, студії, агенції, бюро, а також професійні групи виробників ЗМК: клуби, спілки, асоціації.

Існують міжнародні урядові й неурядові асоціації, спілки виробників ЗМК та інформації: Європейська телерадіомовна спілка (EBU), Асоціація комерційного телебачення (ACT), Спілка асоціації редакторів газет (CAEJ), Європейська асоціація рекламних агентств (EAAA), Європейський рекламний тріумвірат (EAT - European Advertising Trepartite), Всесвітня асоціація християнської комунікації, Міжнародна католицька спілка преси, Міжнародна комунікаційна асоціація, Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Федерація арабських журналістів (ФАЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) тощо (за даними [Зернецька О. В., 11-12]).

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи управління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР України, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Про ці органи управління та виробників ЗМК можна прочитати у виданні Хто є хто в українських мас-медіа.- К.: "К.І.С.", 1999.- 541 с.

У системі інформаційної індустрії існують заклади або центри підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації виробників ЗМК. До таких центрів відноситься й Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, який є головним науково-методичним центром підготовки журналістів в Україні. На базі Інституту журналістики діють науково-методична комісія з журналістики при Міністерстві освіти та науки, спеціалізована рада для захисту кандидатських і докторських дисертацій, секція фахової ради з гуманітарних та соціальних дисциплін, яка займається ліцензуванням й акредитацією спеціальностей напрямку "журналістика" і т. д.

Сьогодні в Україні більше 15 факультетів і відділень журналістики. Серед них варто назвати факультет журналістики Львівського університету, факультет видавничої справи та редагування Української академії друкарства.

У 2000 році при Інституті журналістики створено Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації журналістських кадрів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на виконання доручення прем’єр-міністра України.

Інформаційна індустрія України й сфера масової комунікації в цілому не може існувати без науки. Науково-дослідні заклади й центри в інформаційно-комунікативній сфері покликані вести моніторинг за ЗМК, їх функціонуванням, аналізувати масовокомунікаційні процеси тощо. В Україні основним науковим центром вивчення ЗМК та масової комунікації є Інститут журналістики. В Інституті сім кафедр (видавничої справи та редагування, періодичної преси, організації масовоінформаційної діяльності, міжнародної журналістики, телебачення та радіомовлення, мови та стилістики, історії літератури та журналістики), які безпосередньо й ведуть наукову діяльність. Серед українських науково-дослідних закладів, що займаються, зокрема, й питаннями виробництва ЗМК, можна назвати Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку. Дослідження у сфері друку і книговидання активно проводить Українська академія друкарства.


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-8905-7.html