Українські реферати

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗБУДОВИ В УКРАЇНІ
Сторінка: 2
Розділ: Правознавство

Активне втручання держави в економічні та соціальні відносини підтримував німецький політик і соціальний теоретик, публіцист Ф. Науманн (1860-1919). Ідеї соціальної держави стали домінуючими в соціал реформістській ідеології та робочому русі. Робітничі і профспілкові організації сповідували ідеї перетворення держави в народну засобами соціальних реформ, у державу добробуту всіх громадян.

Соціально - економічний розвиток європейських країн 2-ї половини 19 — початку 20 століття об'єктивно сприяв розробці та законодавчому закріпленню заходів, спрямованих на соціалізацію держави: поліпшення соціально-економічного становища трудящих, підтримка знедолених, обов'язкове пенсійне страхування, поступове запровадження державного регулювання соціальними відносинами.

Світова економічна криза кінця 20-х - початку 30-х років 20 століття сприяла реалізації у США американського варіанта концепції соціальної держави. «Новий курс» Рузвельта законодавчо закріпив права робітників на утворення профспілок, укладення колективних договорів, скорочення робочого дня, пенсійне забезпечення за старістю, подолання безробіття тощо [7, 324].

В 2-й половині 30-х років 20 століття Джордж Кейнс і Джеймс Стречі (Великобританія) та Гарольд Мюрдаль (Швеція) сформували концепцію держави «загального добробуту», спрямованої на досягнення блага для всіх членів суспільства, посилення державного регулювання економіки, створення системи охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, соціального захисту, регулювання відносин між найманою працею і роботодавцями. Ідеї держави загального доброботу були співзвучними соціально-державним ідеям.

«План Беверіджа», здійснюваний лейборист, урядом Великобританії у 2-й половині 40-х років 20 століття, був наступним етапом втілення ідей соціальної держави. «План Беверіджа» ґрунтується на взаємозв'язку в здійсненні економічної і соціальної політики, обмеженні приватної власності на засоби володіння, розширенні соціального страхування, повній зайнятості населення, створенні доступної системи охорони здоров'я, контролю за зарплатою і цінами. Згодом «План Беверіджа» поклали в основу своєї соціальної політики Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Швеція та інших країн.

Успіхи у формуванні соціальної держави у повоєнній Європі сприяли дальшому розвиткові соціально-державної теорії. Завдяки працям К. Аридта, Д. Кліпка, Р. Дарендорфа, Р. Нозіка, Дж. Ролза, А. Альбрехта, Е. Арато, Д. Когена, Дж. Б'юкенена, А. Кайзера концепція соціальної держави поступово позбулася політично-ідеологічної риторики і у 80-90-х роках 20 століття увійшла до понятійного апарату державно-правової теорії. Вона стала конституційним принципом і отримала визначення держави нового типу [4, 126].

Після Другої світової війни модель „соціальної держави” обирали для себе найбільш економічно успішні держави з усталеними ринковими та демократичними традиціями. Цікаві думки на цей предмет висловлює сучасний американський економіст Л. Туроу. Він, зокрема, стверджує, що теоретичні версії капіталізму, засновані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не спрацьовують. Держава загального добробуту була заснована зовсім не лівими політиками. Її будували майже у всіх випадках освічені консерватори – аристократи (Бісмарк, Черчілль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас .

Своє правове закріплення концепція соціальної держави одержала в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою [19, 65].

Нині в більшості індустріальних країн політики вже не піддають сумніву саму ідею соціальної держави, дискусія точиться лише навколо "меж соціальної держави", тобто спроможності держави фінансово забезпечувати соціальні гарантії та розвивати соціальну сферу. Сучасні західні держави розрізняються, головним чином, за відносним ступенем опори на ринок та державне регулювання в реалізації концепції соціально орієнтованої економіки. Саме за цим критерієм більшість авторів класифікують соціальні держави [28, 35].

Отже, процес становлення соціальної держави носив еволюційний характер. Загальновідомо, що з кінця XIX ст. держави Заходу поступово втрачають ознаки класової сутності і переходять від ліберальної до соціальної моделі правової державності. Це стає результатом не лише впливу теорії та практики соціалізму, але, і мабуть у першу чергу, наслідком тих природних процесів, які в цей час почали викристалізовуватися у суспільному житті, відображенням чого стало формування спочатку теорії культурної, а з часом соціальної держави.

соціальний держава правовий

1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності та призначення соціальної держави

Методологічною основою даного дослідження є загальнотеоретичне уявлення про державу. Згідно з цим уявленням є підстави визначити це поняття так: «Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи його цілісність і безпеку, організовує задоволення загально соціальних потреб та здійснює керівництво суспільством насамперед в інтересах цієї його частини»[9, 268].

Виходячи з такого розуміння загального поняття держави, соціальна сутність її інтерпретується як здатність забезпечувати у процесі свого функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб й інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот. Відтак, соціальна сутність держави як визначальна властивість останньої характеризується двома складовими: загально-соціальною (здатність держави задовольняти потреби всього суспільства, передусім забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму») та спеціально-соціальною (можливість задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення) [14, 541].

На основі аналізу праць низки вітчизняних та російських учених (зокрема, С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, А.Б. Венгерова, А.І. Коваленка, В.М. Корельського, В.В. Лазарєва, Л.С. Мамута, В.М. Сирих та ін.) можна виділити декілька основних сучасних підходів до розкриття у загальному визначенні поняття соціальної сутності держави:

а) відображення у ньому лише загально соціальної сторони її соціальної сутності (наприклад, С.С. Алексєєв);

б) лише спеціально-соціальної, класової сторони її соціальної сутності (наприклад, В.М. Сирих);

в) можливості альтернативи, коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціально-соціальну складову, а за інших — лише загально соціальну (тобто держава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всього суспільства) (А.І. Коваленко);


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-9997-2.html