Українські реферати

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗБУДОВИ В УКРАЇНІ
Сторінка: 9
Розділ: Правознавство

Щодо права на укладення колективних договорів було зазначено, що у процесі практичної реалізації Закону «Про колективні договори і угоди» (№3356-12) від 1 липня 1993 року незалежні профспілки ставляться у невигідне становище, і перевага надається офіційним профспілкам, які входять до ФПУ. Більшість працівників і не знають, що вони зовсім не зобов'язані вступати до професійної спілки. Вихід з офіційної профспілки і перехід до незалежної — досить складна бюрократична процедура, що, як правило, не схвалюється керівництвом. За законом трудові конфлікти повинні вирішуватися в судовому порядку, однак траплялися непоодинокі випадки, коли ці конфлікти не були розв'язані з позиції рівноправності та справедливостi [30, 73].

Наступною специфічною рисою реалізації принципів соціальної держави та соціальних прав в Україні є кризові процеси в українській економіці, які унеможливлюють повну реалізацію конституційно проголошених соціальних прав людини і громадянина.

Однією з найсуттєвіших перешкод соціальної злагоди в Україні є бідність. Тому, виходячи із ситуації кризового стану в Україні програма-мінімум нині зводиться до доктрини «соціальної держави», орієнтованої на гарантоване забезпечення основних потреб людей з боку держави і суспільства, на втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості та людського виміру державної діяльності. Це стосується насамперед добробуту, охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення тощо. З цієї точки зору продуктивною та політично перспективною є соціалдемократична ідея та вироблена на її основі державницька стратегія, що концентрує увагу на завданнях і обов'язках держави щодо своїх громадян. Аналізуючи програму-максимум, слід зазначити, що нею є побудова «соціальної ринкової економіки», чи «соціально орієнтованої економіки з перспективою підвищення попиту».

Іншим змістовним моментом проблеми реалізації в Україні соціальних прав людини і громадянина є те, що норми Конституції щодо розбудови соціальної держави потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і певним чином на рівні підзаконних актів, насамперед виданих вищими органами держави. Конкретні напрями цієї законодавчої політики можна визначити як:

1) прийняття законів «Про соціальне партнерство», «Про обов'язкове медичне страхування», «Про міграцію», «Про соціальну допомогу», «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

2) внесення змін до окремих законів щодо оплати праці в частині впровадження мінімальної заробітної плати та прийняття Закону України «Про мінімальну заробітну плату» з метою поступового наближення розміру мінімальної заробітної плати до вартісної межі малозабезпеченості;

3) прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів»;

4) прийняття нової редакції Житлового кодексу України;

5) прийняття нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів;

6) введення в дію статті 26 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про зайнятість населення» [23, 15].

Отже, виходячи із ситуації, яка склалася в нашій державі із забезпеченням соціальних і економічних прав громадян, важливо зробити все, щоб соціальна політика Української держави була, з одного боку, спрямована на захист соціально незахищених верств населення від жорсткого впливу на них ринкових перетворень, а з іншого, — щоб у країні створювалися умови для активізації економічної діяльності різних соціальних груп населення, для їх адаптації до ринкових відносин. Ці завдання соціальної політики на сучасному етапі державотворення є досить складним, і їх реалізація відбувається в непростій економічній та політичній ситуації. Для вирішення цих двох напрямів соціальної політики Верховна Рада України прийняла Закон '"Про державні соціальні стандарти і державних соціальних гарантіях" від 5 жовтня 2000 року, в якому закріплено правові основи формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію соціальних прав і забезпечення соціальних гарантій громадян, на визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення людей необхідними матеріальними благами і послугами. На жаль, багато положень цього Закону не реалізується, що обумовлено цілим комплексом негативних чинників, насамперед економічних [8, 76].

Курс Української держави на сталий розвиток зумовлює особливу увагу до соціального захисту громадян. Тому важливо, щоб загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, що розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою, були концептуально зорієнтовані на сталий розвиток держави і соціальний захист населення. Державна система соціального захисту повинна слугувати ефективним засобом забезпечення соціально-економічних прав особи, фактором стабільності та Інтеграції особи в суспільстві. В цілому концепція сталого розвитку України може бути застосована для забезпечення балансу інтересів між вільною ринковою економікою і прагненням суспільства забезпечити гідне життя для всіх громадян.

ВИСНОВКИ

Отже, поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, хоча витоки соціальної держави сягають глибини віків. Ще в античному Римі існували первісні форми суспільної підтримки бідних. Однак, історики схиляються до того, що справжні елементи соціальної держави з'явилися більше ста років тому, коли в Німеччині та інших європейських країнах було запроваджено соціальне страхування різних ризиків втрати доходів працівників. Саме ж поняття „соціальна держава” введено в науку в 1850 році .

Важливо зазначити, що процес становлення соціальної держави носив еволюційний характер. Загальновідомо, що з кінця XIX століття держави Заходу поступово втрачають ознаки класової сутності і переходять від ліберальної до соціальної моделі правової державності. Це стає результатом не лише впливу теорії та практики соціалізму, але, і мабуть у першу чергу, наслідком тих природних процесів, які в цей час почали викристалізовуватися у суспільному житті, відображенням чого стало формування спочатку теорії культурної, а з часом соціальної держави [7, 322].

Соціальна держава — це держава, яка намагається забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, співучасть в управлінні виробництвом, в ідеалі порівняно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальну користь, ствердження в суспільстві соціальної справедливості. Вона згладжує майнову та іншу соціальну нерівність, допомагає слабким і знедоленим, піклується про надання кожному роботи або іншого джерела існування, дбає про збереження миру в суспільстві, формуванні сприятливого для людини життєвого середовища [20, 365].

Також проаналізувавши ознаки правової і соціальної держави, можна зробити неоднозначний висновок щодо співвідношення правової і соціальної держави. Оскільки, було б помилковим думати, що правова держава і соціальна держава добре сполучаються і спроможні цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, але і матеріальної рівності, виражені в деяких ідеях про соціальну справедливість (властивості соціальної держави), певною мірою суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповідальності держави і громадянина (властивості правової держави).


Ця сторінка опублікована на сайті: http://www.refine.org.ua
Лінк на реферат: http://www.refine.org.ua/pageid-9997-9.html